Андраш Беркеші - Агент №13

— І завербувати мене? — докінчив Казимир.

— Переривник! — різким тоном наказав Губер. — Віддай зараз же!

— Віддай йому, сину, — благала Бланка.

— Ви й досі захищаєте його? — з болем вигукнув Казимир.

— Я тебе захищаю, сину! Тільки тебе. Якщо не віддаси, він застрелить тебе! О, ти його Ще не знаєш. Це вже не той, якого я любила, про якого я не вірила, що він здатний на злочин. Благаю, віддай йому ту деталь, і нехай собі їде!

Ліза підійшла до Казимира, ніжно взяла його за руку і сказала:

— Віддай! Цьому чоловікові немає чого втрачати.

Казимир запитально глянув на Шалго. Старий ствердно кивнув головою.

— Віддай. Ти ще не знаєш фашистів.

Інженер важко зітхнув і кинув переривник до ніг Губера. Той підняв його. Потім вирвав із стіни телефонний провід і розбив апарат об бар'єр тераси.

— Хто покине цю кімнату — застрелю! — сказав він.

— Не хвилюйтесь, ми не вийдемо звідси. Щасливої дороги, — сказав Шалго, сідаючи у крісло і дивлячись услід Губерові. — Божевільний! Якщо він не здасться, його застрелять. — Старий кивнув Лізі, і вона вийняла з сумочки портативну рацію. Шалго вийняв антену і, настроївши рацію, сказав у мікрофон — Ерне, обережно! Він пішов. У нього зброя! А взагалі все гаразд. Хай Балінт їде сюди. Все! — Він повернув Лізі рацію. — Далеко не заїде.

Таборі безсило опустив руки.

— Живим він не здасться, — проказала Бланка. — Якщо не втече, покінчить з собою.

— Звичайно, не втече. Ви що, надієтесь на втечу?

Бланка глянула на Шалго і тихо промовила:

— Арештуйте мене.

— То не моя справа. Крім того, ще треба дещо з'ясувати.

Казимир нервово ходив по кімнаті.

— Як ви встановили, що він мій батько?

— За тією схемою ми розшукали віллу Мейсароша у Фюреді. Скажіть, Бланко, ви знали, що Губер заховав награбовані коштовності у Мейсароша?

— Ні, не знала. Мабуть, він заховав їх там у той час, коли я родила. Вперше я дізналася про це все від Меннела. Він показав мені план і просив провести його до вілли допомогти добути скарб.

— Скарб приніс сюди Меннел? — запитав Казимир.

— Ти сам його приніс від пана священика, — відповів Шалго.

— Хіба у валізі були не книги?

— Ні, — сказала Бланка і раптом втратила свідомість. Їй дали склянку води, та жінка не могла промовити жодного слова.

Шалго розповів, як Ілонка навела їх на слід, як лейтенант Фелмері умовив дівчину розповісти усе про нічну поїздку з Меннелом. Звідти поступово і стало відомо, що тоді вночі Меннел заходив до Мейсароша. Звичайно, Ілонка, залишаючись у машині, не знала, куди ходив німець і чи зустрічався з кимось, але її розповідь відіграла важливу роль у розслідуванні.

— До речі, — звернувся старий до Казимира, — вона сказала і про те, що ти до ранку був у неї. А ось де ти був після того, я й досі не знаю.

— Я їздив у Веспрем до товариша. Хіба це має якесь значення?

— Має, бо вбивця Меннела все ще на волі. Та годі, про це потім, — махнув рукою старий. — Отже, з допомогою плану ми розшукали віллу Мейсароша і нанесли візит старому пану. Звичайно, напередодні зібрали про нього чимало відомостей. Мейсарош виявився зведеним братом твого батька. Щиро кажучи, досить важко було розв'язати йому язика. Спочатку впирався, та, зрештою, заговорив таки. Розповів, що лише він один знав про любовні зв'язки твоїх батьків. Вони потай зустрічалися в нього. Коли твоя мати вже мала родити, Мейсарош запропонував свого віллу. Після народження Бланка годувала тебе два місяці. Одного ранку Мейсарош повідомив жандармерію, що перед віллою знайшов немовля.

Бланка заридала.

— Я не хотіла віддавати тебе… В мене просто не було іншого виходу. Щотижня відвідувала тебе в дитячому будинку… Ніхто того не знає, скільки я вистраждала. Як тільки стало можливо, я забрала тебе звідти. А про скарб навіть не знала…

— Можливо, — промовив Шалго. — Вірю. Губер не сказав про скарб і тоді, коли приїхав сюди?

— Ні. Про це я вперше почула від Меннела.

— А Мейсарош знав. Вони ж разом його і сховали. А коли віллу було передано державі, він зібрав коштовності у валізу і відніс до священика. Той заховав валізу, навіть не знаючи, що в ній. Двадцятого вночі Меннел зустрівся з Мейсарошем, і той сказав, що скарб у священика. Домовились наступного дня разом поїхати до нього.

— А тут Меннела вбили, — задумливо вставив Казимир.

— Вірно. Він не встиг забрати валізу. Тоді згодом приїхав Губер. Мабуть, мати усе розповіла йому.

— Так, я розповіла йому все. Він і примусив мене привезти валізу від священика.