Андраш Беркеші - Агент №13

— Ти все фантазуєш, Шалго, — сказав Таборі. — Якби це було так, то він не просив би авіаквиток у Гавану.

— А він і не збирався летіти на Кубу, — пояснив Шалго. — Літак робить зупинку в Канаді.

— Дивна у вас фантазія, — мовив Губер.

— А у вас завидна витримка, — зауважив Шалго. — Невже ви не розумієте, що програли?

— Ви збожеволіли! — вигукнув Губер.

— Полковник Кара дав вам номер телефону, чи не так?

— Так.

— Ну от. Цей номер знали тільки ви один. Більш ніхто. І тепер ще не розумієте? Мені подзвонили саме по цьому номеру, поли призначили побачення у Шіофоку. Отже, дзвонити могли тільки ви, з цього будинку. І розмовляли по-французьки. На телефонній станції підтвердили. І цього вам замало? Ну, а що ви скажете про цю схему? — Шалго вийняв з кишені схему вілли. — Адже ви її шукали по обіді?

— Це не моя схема. Я знайшов її серед документів Меннела.

— Зрозуміло, — буркнув Шалго і повернувся до Бланки. — А ви бачили цей план?

— Вперше бачу.

— Дивно. Дуже дивно. На ньому знайдено відбитки пальців Меннела, Губера і ваші.

— Навіть гадки не маю, як вони могли туди потрапити, — відповіла жінка, пригладжуючи назад волосся.

— І не знаєте, якого будинку цей план?

— Звідки мені знати! — роздратовано відказала жінка.

— Придивіться уважніше.

— Для чого мені придивлятися!

Шалго підійшов до Бланки.

— Гляньте хоча б, скажімо, на цю кімнату. Обидва вікна виходять на Балатон. Ось це — вулиця Казимира, тепер її перейменували на вулицю Петефі. Бачите? Ця кімната прославилася тим, що в ній народився Казимир.

— Що ви верзете?! — вигукнув інженер, підходячи ближче до старого.

— Я лише показав твоїй матері, де вона народила тебе на цей світ.

— Мене?! — Казимир з острахом глянув на Шалго. — Ви хочете сказати, що…

— Так. Хочу сказати, що Бланка народила тебе в цій кімнаті, годувала своїми грудьми до двох місяців, потім віддала до дитячого будинку, щоб у сорок п'ятому році знову всиновити, що з її боку було, безумовно, самовідданим вчинком.

Бланка безтямно дивилася перед собою.

— Вона моя рідна мати?

— Так, рідна. А в цій ось кімнаті жив твій батько. Карой Моношторі-Мюллер, штабний майор. — Шалго вказав на Губера. — Ось він. Тільки тепер його звуть Отто Губером. Вдивись-но у цю фотографію, і ти перестанеш сумніватися. — Він вийняв з кишені фотокартку і простягнув її Казимирові.

— Ви мій батько? — прошепотів сполотнілий інженер, переводячи погляд з картки на Губера.

— Фото — на стіл! — вигукнув Губер, вихоплюючи пістолет. Він зрозумів, що коло замкнулося.

— Ну, от, — промовила Ліза. — Не витримали нерви. Викрив сам себе.

Професор Таборі стояв блідий як смерть, пронизуючи колючим поглядом Бланку.

— Чому ти не сказала мені всієї правди, нещасна?!

— Дай мені спокій, Мате, — знесилено простогнала жінка. — Хіба не однаково? Так, це він. Можеш полюбуватися на нього. Так, я любила його. Задля нього пожертвувала собою. Це він батько Казимира.

— Годі! — гримнув Губер. — Потім побалакаєте, Шалго, покладіть усе на стіл. І схему теж!

Шалго не противився.

— Будь ласка, фотокопій вистачає, — лагідно відповів він.

— І переривник на стіл!

— Але ж він в одній кишені разом з пістолетом, — промовив Шалго. — А пістолет заряджений. І стріляю я непогано. Вийняти? Я маю на увазі переривник.

Губер на мить завагався.

— Професоре, вийміть у нього з кишені переривник, — рішуче наказав він. — І пістолет теж!

— А де ж пістолет? — утомлено запитав Таборі, вийнявши переривник.

— Я не ношу зброї, Мате, — відповів Шалго, відчувши раптом жалість до професора.

— То навіщо ж ти казав, що пістолет у кишені?

Шалго посерйознішав.

— Просто так, — буркнув він.

— Дайте сюди переривник, — наказав Губер професорові.

Таборі рушив до нього, та раптом Казимир вихопив з його рук переривник.

— Годі! — люто гримнув він. — Досить брехні! Ви не вийдете звідси!

Цей несподіваний вчинок Казимира збив Губера з пантелику. На якусь мить він розгубився, потім простогнав:

— Віддай, сину…

— Нізащо! — з ненавистю просичав інженер. — Мало того, що ви згубили життя моїй матері, тепер ще й мене хочете знищити? Чому не сказали прямо, що ви мій батько? Вигадували, різні дивні історії, щоб шантажувати мене!

— Це я заборонила йому, — тихо обізвалася Бланка. — Не хотіла, щоб ти знав, ким був і є твій батько.

— А хто ви, власне, є?

— Я не маю часу пояснювати!

— Невже ти й зараз не розумієш, Казимире? — з докором промовив Шалго. — Він був німецьким агентом, а тепер переметнувся до американської розвідки. Проте для нього важливе тепер одне: здобути коштовності…