Алексей Волков - Вовчий місяць

Стара ж, як правило, не потрібна нікому. Яке з неї задоволення? Такій дають спокій і, позбавлена звичного попиту, вона… автоматично перестає бути продажною. А отже, не викликає відрази й зневаги. А справжня краса… хіба ж може її знищити вік? Продажність Богдан вважав найгіршою вадою, найганебнішим гріхом жінки. Тим-то й тягло його найбільше до епохи скіфів та давніх римлян, де попри грубий шар пилюки найрідше траплялися масні відбитки брудних та хтивих рук господарів життя.

Спати не хотілося. Заплющивши очі, Богдан подумки планував завтрашній день. Попрацювати доведеться по-дорослому. Насамперед прокопати шурф у глибину на краю балки і «мацнути» на всі боки. У самій же балці на середині схилу фонило так, що не залишалося жодних сумнівів — під землею масив чорного металу. Що воно таке? Хоч би це були «німці»… Саме таке походження знахідки гарантувало максимальний прибуток.

«Німцями» на жаргоні копачів називалися будь-які знахідки німецького походження, здебільшого часів двох останніх воєн. Каски, ґудзики, фляга, зброя, боєзапаси. Усе це мало цінність, особливо коли артефакт добре збережений. Усе це приносило гроші, проблема яких зараз постала особливо гостро. Усьому знаходилося місце на так званому чорному ринку.

Упродовж останнього тижня припущення мучили нещадно. Усі вони мали під собою гідну основу. Відокремлюючись від величезної маси «чорних копачів» завдяки фаху, який у свою чергу визначав стиль та методи його роботи, Богдан мав цілком заслужений успіх. Виростити картоплю може кожен. Посадити, а потім за якийсь час викопати. Принцип начебто один. Та професійний агроном завжди матиме кращий урожай. І ніколи кількість м’язово-лопатних зусиль, помножена на ентузіазм та витрачені на техніку кошти, не перевершить викопаного в історичних архівах за умов відповідного підходу.

А підхід надзвичайно простий. У землі потрібно довго копирсатися, доки натрапиш на щось цікаве. І зовсім не факт, що бодай якась ниточка потягнеться від знахідки ще глибше. Зовсім інша ситуація в архіві. Там навпаки будь-що, витягнуте з укритої пилюкою полиці, тягне за собою інше, часто-густо більш цінне. За умов, звичайно, що це не спотворено або не вигадано зацікавленими у відповідному результаті, яких на світі хоч греблю гати!

Справжньої історії не знає ніхто. Навіть у випадку, коли йдеться про оту молоденьку «повію», цей шанс вже реально втрачений. Адже живих очевидців подій вже немає. А те, що написано — писалося зацікавленими людьми, здатними поправляти і навіть перекручувати історію так, як це вигідно на момент написання. Потім усе знов переписується та правиться іншими на основі попередніх матеріалів і з кожною докторською дисертацією ефект «зіпсутого телефону» набирає розмаху, а кінцевий продукт не сприймається людьми, ще здатними мислити тверезо. Не дарма ж ходять анекдоти на кшталт того, в якому Матросова підштовхнули на амбразуру. Людську сутність не обдуриш. Кожен у цьому житті добре розуміє, що буває, а що ні — хоч скільки агітуй і хоч як розвінчуй…

Тим не менш, досвід історика вчить вирізняти реальні факти й уміти витягати їх з-під будь-якого ідеологічного лушпиння. Цього разу до Богданових рук потрапила цікава інформація. З нагородного архіву царської армії. Загін козаків вчинив диверсію, яка завдала значної шкоди німецькому війську, за що осавул Петро Бернатович отримав «хреста», інші — також різні відзнаки. В архівних паперах чітко вказувалося місце проведення операції — Балащанський ліс неподалік села Балащин. Сама ж диверсія полягала у зруйнуванні залізничної гілки, якою техніка та боєзапас доправлялися на фронт, що проходив на той час далі на схід. Одразу після здійснення операції російська армія перейшла у наступ і прорвала фронт, оскільки німці в окопах залишилися практично ні з чим. Усе виглядало вірогідним окрім одного — біля Балащина не проходило жодної залізничної колії.

Глибокої осені, замішуючи звиклими до бездоріжжя колесами болота Західної України, мотався Богдан від села до села польовими дорогами, розпитуючи старожилів. Усе складалося наче на замовлення. Залізнична гілка справді існувала. Прокладена ще поляками і використана німцями під час першої світової, вона була демонтована повністю у тридцять дев`ятому році після приходу радянських військ і вивезена на південь для іншої стратегічної залізниці. Насип зруйнувався і заріс деревами та чагарником. Тим не менш, Богданові вдалося відшукати кілька «костилів» та гайок і скласти приблизний маршрут цієї гілки, яку так і не зміг відновити в архіві.