Кірстен Бойє - Скоґландія

— Тільки не сподівайся, що я встану, — промовив він. Губи в нього розпухли, слова зринали поволі, навдивовижу спотворені.

— Ліроне, — махнув рукою Норлін, — май же розум! Адже ти знаєш, сила на нашому боці, і якщо ти впиратимешся й далі, то зробиш тільки гірше. І не лише собі! А й нашому народові.

Лірон засміявся. І без подиву завважив, що й сміх завдає йому болю.

— Скажи нам, де принцеси, — промовив Норлін. — Скажи мені, де Ярвен. Її не міг викрасти ніхто, крім тебе. Ніхто, крім Йоаса, не міг пройти повз собак. Заперечувати безглуздо! Віддай мені Ярвен.

— Ти переоцінюєш роль принцеси в успішному здійсненні свого плану, — відповів Лірон. — Чи, може, це батьківська туга? Але ж своїм терактом на стадіоні ви все ж таки домоглися того, чого хотіли. На півдні настрої різко й остаточно змінилися. Люди ненавидять північ, тому що бояться її.

— Чому ти гадаєш, що той теракт був наш? — запитав Норлін; з його голосу Лірон зрозумів, що віце-король напідпитку. — Усі знають, що той вибух — на совісті Нагіри.

— Норліне, — промовив Лірон, відкинувшись на спину, — і ти, і я добре знаємо Нагіру. Це не її почерк, вона не така дурна. Нагіра розуміє, що цим могла б тільки зашкодити своїй справі. — Він знов засміявся. — Ти ніколи не любив читати детективних романів, Норліне. Найперше запитання, яке ставить собі детектив, таке: кому вигідний цей злочин? Якщо детектив знайде відповідь на це запитання, то знайде й злочинця.

— Ми можемо знов передати тебе своїм людям, нехай порозпитують ще, вони це вміють! — погрозливо кинув Норлін.

— Катувати? — глузливо перепитав Лірон. — Чого ж ти боїшся про це казати, коли не боїшся цього робити?

— Ми нікого не катуємо! — закричав Норлін.

Лірон облизав язиком потріскані губи, помацав набряклі вилиці й зітхнув:

— Ох, Норліне, Норліне! Це просто божевілля! Ніщо вам не допоможе! Ні ваші побрехеньки, ані теракти, вину за які ви намагаєтесь перекласти на бунтарів. Колись щасливу країну ви штовхаєте в безодню. Ти ж бо й сам не віриш у те, що північ не чинитиме опору вашим законам, введенню ваших військ! Який же народ терпітиме таку наругу над собою? Повір мені, Норліне, опісля вам доведеться-таки спізнати, що таке справжні теракти справжніх бунтарів. І скінчиться це не лише руїнами. Ви вкинете Скоґландію в громадянську війну, в якій програє вся країна.

— То ти не скажеш? — гримнув Норлін. — Куди ви поділи принцесу?

— Не скажу, бо не знаю, — відповів Лірон і відвернувся до стіни. — А того, чого я не знаю, я не можу й сказати. І тут не поможуть навіть тортури.

Норлін хряснув за собою дверима.

Цього разу, коли вони переправлялися вночі через протоку, берегова охорона їх навіть не помітила. Вони сховалися в трюмі баркаса іншого рибалки, одного з Нагіриних людей, а на підході до південного острова сигнальні вогні той погасив. Усе вийшло дуже просто.

На берег вони зійшли в якійсь глухій бухті, де на них уже чекали два авта. Були тут і Нагіра, Тілокі, Лорок та Меонок. А також Малена з Йоасом, адже до здійснення плану залучили і їх. Вони вичікували кілька годин, поки нарешті зважилися вирушити в дорогу. Одначе за ними, схоже, ніхто не слідкував.

Проїхавши кілька миль шосівкою, звернули на вузенький піщаний путівець. В одному місці Порокові з Тілокі довелося прибирати з-перед машин гілля, — скидалося на те, що його пообламував з дерев буревій. На таку саму перешкоду вони наштовхнулися й удруге, й утретє. Ніхто навіть припустити не міг, що при такому путівцю може трапитися людська оселя. Аж гульк — попереду під полуденним сонцем раптом з’явилася хата: струхлявілі дерев’яні бруси, тьмяні шибки, далі — повітка, стайня.

— Ось ми й приїхали, — сказала Нагіра.

— Опісля ми це втратимо, — промовив Тілокі. — Нагіро, ти справді хочеш від цього назавше відмовитись? Адже це — одна з найкращих наших схованок!

— Інакше не вийде, — коротко кинула Нагіра. — Вони перевірятимуть усе, про що вона казатиме. А тепер, Ярвен, добре все запам’ятовуй. Від того, наскільки переконливо ти брехатимеш, залежатиме, чи вони тобі повірять. Від того, наскільки переконливо ти брехатимеш… — Вона помовчала. — Залежатиме доля Скоґландії.

Ярвен кивнула головою, Лорок зав’язав їй очі й некошеною травою повів її поперед себе до хати.

— Запам’ятовуй кожен звук, кожне шарудіння! — нагадала їй Нагіра. — Запам’ятовуй, як тут пахне, де на щось наштовхнешся, через що перечепишся! Коли ми привезли тебе сюди, самої хати ти не бачила: всю дорогу на очах у тебе була пов’язка, ми її скинули аж у комірчині, а коли ти звідси втікала, то теж, мовляв, не до роздивляння було! Але ми протримали тебе тут під замком не менше трьох днів, тож маєш запам’ятати, що чула, як воно на душі, коли сидиш у замкненій комірчині сама. Щоб уміла про все це їм розказати! — Вона причинила за Ярвен двері й крутнула ключа в замку.