Ю Несбьо - Червоногрудка

Харрі розумів, що шукати тут слідів зустрічі Хохнера з Урією надто пізно, він навіть не знав напевно, чи тут вони зустрілися. Це цілком могло статися й у Філіпстаді. Але він усе одно сподівався, що зможе знайти тут що-небудь корисне, отримати якийсь імпульс до роздумів.

Він штовхнув ногою борт катера, що навис над пристанню. Може, роздобути собі влітку човен і покататися морем із батьком і Сеструнчиком? Батьку треба хоч інколи вибиратися з дому, цей колись товариський чоловік тепер геть замкнувся в собі після того, як вісім років тому померла мама. А Сеструнчик і так ніде не буває, хоча з її виду не скажеш, що в неї синдром Дауна.

Між контейнерами приземлилася пташка. Блакитна синиця. Вона за годину може пролетіти 28 кілометрів. Це він знав від Елен. А крижень — 62 кілометри. І нічого: життя у них проходить приблизно однаково. Ні, мабуть, з Сеструнчиком все не так страшно, значно більше Харрі непокоївся за батька.

Харрі спробував зосередитися. Все, що сказав Хохнер, він виклав у доповіді, слово в слово, але тепер намагався пригадати його обличчя, щоб спробувати зрозуміти, чого саме той не сказав. Який вигляд мав Урія? Від Хохнера вдалося добитися не вельми багато, але коли кого-небудь описуєш, насамперед розповідаєш про найбільш незвичайне, про те, що впадає в очі. А Хохнер насамперед сказав, що в Урії блакитні очі. Навряд щоб Хохнер вважав блакитні очі такою вже рідкістю, а це значить, в Урії не було очевидних каліцтв, особливої манери говорити або рухатися. Він знає англійську й німецьку, бував у Німеччині, в якомусь Зеннхаймі. Харрі провів пором поглядом. Той віддалявся. А може, Урія був моряком? Харрі дивився карту, навіть карту Німеччини, але жодного Зеннхайма не знайшов. Може, Хохнер просто придумав його? Але це не важливо.

Хохнер казав, що Урія сповнений ненависті. Отже, можливо, припущення Харрі правильне, і ця людина має якийсь особистий мотив. От тільки що він ненавидить?

Сонце сховалося за островом Хуведьо, і бриз з боку Осло-фіорду відразу став пронизливим. Харрі щільніше закутався у куртку, побрів до машини. І ще ці півмільйона — Урія отримав їх від замовника чи це його власні гроші?

Харрі дістав мобільний телефон. Новенький, маленький «Нокіа», куплений усього лише два тижні тому. Харрі довго опирався, поки Елен змогла переконати його і змусила купити мобільник. Він набрав її номер.

— Привіт, Елен, це Харрі. Ти сама? Гаразд. Прошу тебе, зосередься. Так, зіграймо в гру. Готова?

Вони робили так і раніше. «Гра» полягала в тому, що він говорив ключові слова. Жодних фонових відомостей, жодних підказок про те, що він сам думає, тільки маленькі порції інформації, від одного до п'яти слів у випадковій послідовності. Цей метод вони розробляли постійно. Головне правило: щоб цих порцій було не менше п’яти, але не більше десяти. Саму ідею запропонував Харрі після того, як Елен заклалася з ним на нічне чергування, що зможе запам’ятати розташування карт у колоді за дві хвилини, тобто дивлячись по дві секунди на кожну карту. Харрі програв три чергування, перш ніж здався. Потім вона розповіла йому свій спосіб. Вона не думала про карти як такі, а пов’язувала з кожною яку-небудь людину або подію. Так поступово складалася невелика розповідь. Він спробував застосувати її метод у роботі. Інколи результат був приголомшливий.

— Чоловік сімдесяти років, — повільно говорив Харрі. — Норвежець. Півмільйона крон. Запеклість. Блакитні очі. Гвинтівка Меркліна. Говорить по-німецьки. Без особливих прикмет. Контрабандист у вантажному порту. Стрільби в Шиєні. Все.

Він сів за кермо.

— Як нічого? Подумай. Гаразд. Я гадаю, що цим слід зайнятися. У будь-якому разі — спасибі. Бувай.

Харрі вже під’їжджав до літака, коли раптом пригадав ще щось і потелефонував знову.

— Елен? Це знову я. Слухай, я дещо забув. Ти мене чуєш? Не брав до рук зброї років п’ятдесят, чи й більше. Повторюю. Не брав… так, я знаю, що це більше, ніж чотири слова. Все одно нічого? Чорт, я зараз спізнюся на свій рейс! Здзвонимося, Елен.

Він поклав телефон на сидінні поруч себе і зосередився на дорозі. Коли він саме з’їжджав з кругової розв’язки, телефон запищав.

— Харрі. Що? Але як ти докумекала? Так, так, еге ж, звісно, не злися зараз, Елен, я просто іноді забуваю, що не спроможний зрозуміти, що там діється у твоїй довбешці. Голові. У твоїй розумній, великій, прекрасній голові, Елен. Так, тепер, коли ти це сказала, це очевидно. Щиро дякую.

Він вимкнув телефон і раптом згадав, що й досі винен їй три чергування. Тепер, коли він уже не працює у відділі вбивств, треба придумати щось інше. Він придумував це аж три секунди.