Ю Несбьо - Червоногрудка

— Ліпіццанер, — сказав Брокхард. — Порода, що найкраще надається дресируванню. Їх привезли Максиміліану Другому з Іспанії тисяча п’ятсот шістдесят другого року. Ви з матір’ю, звісно ж, бачили їх в іспанській школі верхової їзди у Відні, чи не так?

— Звісно.

— Це не гірше, ніж дивитися балет, правда?

Хелена кивнула. Вона не могла відвести очей від прекрасної кобилиці.

— Тут, у Лайнцер-Тірґартені, вони відпочивають улітку, до кінця серпня. На жаль, ніхто, крім наїзників іспанської школи, не має права на них їздити. Адже недосвідчений наїзник може зіпсувати скакуна. І роки дресирування підуть нанівець.

Кобилиця була осідлана. Брокхард узяв вуздечку, конюх поспішно пішов геть. Тварина стояла напрочуд спокійно.

— Дехто стверджує, що це жорстоко — навчати коней танцювати, що тварина страждає, коли її змушують робити щось усупереч її єства. Ті, хто так кажуть, ніколи не бачили, як тренують цих коней. А я бачив. І, запевняю тебе, коневі це подобається. Знаєш чому? — Він погладив кобилку по морді. — Тому що це закон природи. Господь у своїй мудрості зробив так, що для нижчої істоти немає і не може бути більшого щастя, ніж служити і підкорятися вищій. Візьмімо, наприклад, дітей і дорослих. Чоловіка й жінку. Навіть у так званих демократичних країнах слабкі добровільно віддають владу еліті, яка і сильніша, і розумніша, ніж вони. Це так, тому що це так. І саме через те, що всі ми — створіння Божі, вищі повинні потурбуватися про те, щоб нижчі їм підкорялися.

— Щоб ощасливити їх?

— Саме так. Хелено, ти надто тямуща як для… такої молодої жінки.

Вона не могла зрозуміти, на якому з цих слів він акцентував найбільше.

— Це важливо — знати своє місце. І вищим і нижчим. Якщо людина опирається цьому, вона ніколи не стане щасливою. — Він поплескав Венецію по шиї і зазирнув у її великі карі очі. — Ти ж не опираєшся, так?

Хелена розуміла, що ці слова насправді звернено до неї. Вона заплющила очі, намагаючись дихати глибоко і спокійно, їй було зрозуміло: від того, що вона зараз скаже чи не скаже, може залежати все її подальше життя, і що зараз не можна приймати поспішних рішень.

— Не опираєшся?

Раптом Венеція заіржала і смикнула головою так, що Брокхард посковзнувся на ріні; втратив рівновагу і вхопився за вуздечку. Конюх кинувся був на допомогу, але почервонілий і пітний від досади Брокхард заперечливо махнув йому рукою, щоб той не підходив. Хелена не змогла втриматися від посмішки, і, можливо, Брокхард помітив це. У кожнім разі, він уже був заніс на Венецію батіг, але передумав і знову опустив його. Губи сердечком вимовили кілька слівець, які потішили Хелену ще більше. Брокхард підійшов до неї й знову поклав руку на її стан:

— Ну от, здається, ми достатньо побачили, а зараз, Хелено, на тебе чекає важлива робота. Дозволь мені провести тебе до автомобіля.

Вони стали коло сходів, чекаючи, поки водій сяде за кермо.

— Я сподіваюся і розраховую побачити тебе знову, Хелено. — Він узяв її за руку. — Передавай матусі сердечний привіт від фрау Брокхард. Здається, вчора вона сказала, що хотіла б запросити вас на обід наступними вихідними. Не пам’ятаю, коли точно, та вона вам зателефонує.

Хелена почекала, поки шофер відчинить їй дверцята, і, вже сідаючи в авто, сказала:

— Гер Брокхард, а ви знаєте, чому кобилиця трохи не звалила вас?

Вона поглянула на нього — в його очах знову спалахнув вогонь.

— Бо ви подивилися їй прямо у вічі, гер Брокхард. Коні сприймають це як виклик, як неповагу до них і їхнього рангу в табуні. Якщо їм не вдається уникнути прямого погляду, коні поводяться вже зовсім інакше, вони можуть збунтуватися. Без належної пошани до тварини ви навряд чи досягнете справжніх висот у дресируванні, попри вашу безсумнівну приналежність до вищого виду — це вам скаже будь-який приборкувач. Деякі види вимагають пошани до себе. Далеко звідси, в Аргентинських горах, водиться дикий кінь. Коли він відчуває, що людина хоче приборкати його, він може стрибнути сторчголов у найближчу прірву. Прощавайте, гер Брокхард.

Вона сіла на заднє сидіння «Мерседесу», дверцята м’яко зачинилися, і Хелена, відчуваючи, як уся тремтить, перевела дух. Коли вони з’їжджали вниз по алеї Лайнцер-Тірґартена, вона заплющила очі й побачила перед собою закляклу постать Андре Брокхарда, що зникала у хмарі куряви позаду авто.

— Доброго вечора, meine Herrschaften. [38] Тут: Поручительство (нім.).