Ю Несбьо - Червоногрудка

— Чому ти не запропонуєш це місцевій поліції?

— Чорт! — Хохнер грюкнув кулаком по столу так, що попільничка підстрибнула і з неї посипалися недопалки. — Ти що, нічого не розумієш, суко? Вони думають, що це я вбив тих чорномазих!

Він учепився в край столу і пильно поглянув у вічі Харрі. Потім його обличчя зморщилося, мов продірявлений м’яч. Він закрив обличчя руками.

— Вони сплять і вві сні мріють про те, як би мене повісити!

Він хрипко схлипнув. Харрі дивився на нього. Хто його зна, скільки ті двоє допитували його, перш ніж прийшов він. Харрі глибоко вдихнув, перегнувся через стіл, однією рукою узяв мікрофон, а другою висмикнув дроти.

— Згода, Хохнере. У нас залишається десять секунд. Хто такий Урія?

Хохнер дивився на нього крізь розчепірені пальці.

— Що?

— Хутчіше, Хохнере. Зараз вони прийдуть!

— Він… він старий, йому за сімдесят. Я його бачив тільки раз, коли передавав зброю.

— Який він мав вигляд?

— Старий, як я й сказав.

— Особливі прикмети!

— На нім було пальто і капелюх. Це було пізно вночі, в темному порту. Здається, блакитні очі, зросту середнього… е-е.

— Про що ви говорили? Швидко!

— Про різну фіґню. Спочатку ми говорили по-англійськи, а потім він сказав, що вміє німецькою. Я сказав, що мої батьки з Ельзасу. І він сказав, що бував там, у місті, яке називається Зеннхайм.

— Навіщо йому гвинтівка?

— Не знаю. Але він непрофесіонал, надто багато патякав, а коли отримав товар, сказав, що не брав до рук зброю вже років п’ятдесят, чи й більше. Він сказав, що ненавидить…

Двері до кімнати відчинилися.

— Що ненавидить? — прокричав Харрі.

У цю мить він відчув, як його за шию схопила чиясь рука. І хтось зашипів йому прямо у вухо:

— Що ти робиш, трясця твоїй матері!

Поки Харрі тягли до дверей, він дивився на Хохнера. Погляд у того був осклянілий, кадик рухався вгору-вниз. Харрі побачив, як він ворухнув губами, але не розчув слів.

Двері знову замкнулися перед ним.

Поки Есаяс віз його до аеропорту, Харрі потирав шию. Двадцять хвилин вони їхали мовчки, нарешті Есаяс заговорив:

— Ми працювали над цією справою шість років. У списку країн, куди він доставляв зброю, — двадцять держав. І ми всі боялися, щоб раптом не сталося того, що сталося сьогодні: хтось пообіцяє дипломатичну допомогу в обмін на інформацію.

Харрі знизав плечима:

— То й що? Ви його схопили, на цьому ваша робота кінчається. Тобі, Есаясе, дадуть за це медаль. А які договори укладає Хохнер і уряд — це вже не твій клопіт.

— Ти ж поліцейський, Харрі, ти розумієш, як це — бачити, що на волі розгулюють злочинці, яким убити — раз плюнути. І вони вбиватимуть, варто їх тільки випустити.

Харрі не відповів.

— Таки розумієш? Це добре, що розумієш. Бо тоді в мене до тебе пропозиція. Гадаю, Хохнер свою частину угоди виконав і таки розповів тобі те, що мав розповісти. А отже, ти можеш виконувати чи не виконувати свою частину на свій власний розсуд. Understand — izzit? [36] Ти мене розумієш? (Споте, англ .)

— Я просто роблю свою роботу, Есаясе. Хохнер може потім знадобитися мені як свідок. Вибач.

Есаяс з такою злістю ударив по керму, що Харрі здригнувся.

— Послухай мене, Харрі. Це сталося до виборів тисяча дев’ятсот дев’яносто четвертого, коли нами ще правила біла меншість. Тоді Хохнер застрелив двох дівчаток, обом було по одинадцять років. Він убив їх з водонапірної башти, за шкільним двором у чорному районі, який називається Александра. Ми вважаємо, за цим стояли люди з Націоналістичної партії, партії апартеїду. За школу тривали суперечки, бо до неї ходило троє білих. Він стріляв сінгапурськими кулями, такими ж, які застосовувалися в Боснії. Вони закручуються гвинтом і просвердлюють усе на своєму шляху. Обом він поцілив у горло, «швидка» нічого не змогла б зробити, навіть якщо б приїхала вчасно, хоча до чорних кварталів вони тоді приїжджали за годину після виклику.

Харрі мовчав.

— Але ти помиляєшся, Харрі, якщо думаєш, ніби ми просто хочемо помститися. Ми добре розуміємо, що на почутті помсти нове суспільство не побудуєш. Тому перший чорношкірий уряд організував комісію для розслідування насильства, яке чинилося за часів апартеїду. І метою було не помститися, а добитися покаяння і пробачити злочинців. Це залікувало багато ран і допомогло суспільству в цілому. Та водночас ми програвали війну з кримінальними злочинцями. Особливо тут, у Йоханнесбурзі, де ситуація зовсім вийшла з-під контролю. Харрі, ми молода і вразлива нація, і щоб так не тривало далі, мусимо показати, що закон і порядок щось таки значать, що хаос не виправдовує злочинів. Усі пам’ятають ті вбивства в дев’яносто четвертому і зараз стежать з газет за ходом слідства. Отож це значно важливіше, ніж твоє чи моє особисте бажання, Харрі. — Він стиснув кулак і знову вдарив по керму. — Річ не в тім, що ми запаніли, адже тепер можемо вирішувати, хто має право жити, а хто ні. Ми просто хочемо повернути простим людям віру в справедливість. А інколи для цього треба стратити кілька чоловік.