Ю Несбьо - Червоногрудка

За десять хвилин він устиг упорснути дві пляшечки цього розчину і вже готовий був упорснути третю, коли почув поряд голоси. Дві постаті вийшли з-за кущів, і він подумав, що це, мабуть, ті самі, яких він бачив.

— Гей! — почув він чоловічий голос.

Старий інстинктивно підхопився на ноги і став перед деревом так, що довгі поли пальта закривали шприц, що все ще стримів у стовбурі. Наступної миті йому в очі вдарило сліпуче світло. Він виставив руки вперед.

— Прибери цей ліхтар, Томе, — почувся жіночий голос.

Світло відійшло вбік, і старий побачив, як між деревами в парку затанцювали тіні.

Двоє підійшли до нього зовсім близько, і одна з них, жінка трохи за тридцять, з правильними, але звичайними рисами обличчя, виставила йому в обличчя своє посвідчення так близько, що навіть при тьмяному місячному світлі він міг розрізнити її фотографію, на якій вона була, безумовно, молодша, ніж зараз, і з дуже серйозним виразом обличчя. І ім’я. Якась Елен.

— Поліція, — сказала вона. — Пробачте, якщо налякали вас.

— Що ти робиш тут опівночі, діду? — спитав чоловік. Він, як і напарниця, був у цивільному, з-під чорної плетеної шапочки на старого пильно дивилися холодні сині очі.

— Я просто прогулююся, — відповів старий, сподіваючись, що вони не помітять, як тремтить його голос.

— Он як, — сказав той, якого звали Томом. — За деревом у парку, в довгому пальті. Знаєш, як це в нас називається?

— Замовкни, Томе, — обірвала його жінка. — Ще раз вибачте, — звернулася вона до старого. — Кілька годин тому тут у парку було здійснено напад. Побили хлопчика. Може, ви що-небудь бачили чи чули?

— Я сам щойно прийшов сюди, — сказав старий, намагаючись дивитися лише на жінку, щоб не зустрічатися із запитливим поглядом чоловіка. — Я нічого не бачив. Лише Великий Віз, — він показав на небо. — Мені дуже шкода. Він сильно постраждав?

— Так, досить сильно. Пробачте, що потурбували, — посміхнулася вона. — Приємного вечора.

Вони зникли в темряві, старий заплющив очі і прихилився до дерева спиною. Наступної миті він здригнувся через те, що хтось вчепився йому в плече і важко задихав у вухо. Потім почувся голос того молодого чоловіка:

— Якщо я ще раз спіймаю тебе на гарячому, ти в мене дістанеш. Утямив? Як же я вас усіх ненавиджу.

Він відпустив його плече й пощез так само миттєво.

Старий безсило осів на землю. Він відчував, як волога проникає крізь одяг. А з голови йому не виходив голос, що все повторював той самий вірш:

Сверре Ульсен зайшов досередини, кивнув хлопцям за столиком у кутку, взяв за стойкою склянку пива і пішов з ним до столика. Не до того, що стояв у кутку, а до свого власного столика. Вже понад рік у нього тут був свій столик, відтоді, як він побив того вузькоокого в «Деніс-кебаб». Він рано приходив, коли ще нікого не було, але публіка поступово заповнювала цю піцерію на розі вулиці Торггата і площі Юнґсторґет. Сьогодні був саме день сплати старих боргів. Він кивнув хлопцям у кутку. Серед них було й троє з тих, хто складав тверде ядро, але з ними він уже сто років не розмовляв. Вони стали членами нової партії — «Національний альянс», і з ними в нього, так би мовити, внутрішні розбіжності в ідеології. Він знав їх ще з часів «Молоді Партії Вітчизни», до певної міри вони патріоти, але можуть перекинутися до ренегатів. Рой Квінсет, з бездоганно поголеною головою, як завжди, вбрався у свої поношені вузькі штани, чоботи й білу футболку з червоно-біло-синьою емблемою «Національного альянсу». А ось Халле — новенький. Він пофарбував волосся в чорний колір і прилизав чуба. Але, звичайно, найбільше народ мали провокувати вуса — чорна, акуратно пострижена смужка, точнісінько як у фюрера. Замість широких галіфе й чобіт він носив зелені камуфляжні штани. Ґреґерсен єдиний мав вигляд звичайного хлопця: коротка куртка, цапина борідка і темні окуляри на лобі. З цих трьох він був, без сумніву, найелегантніший.

Сверре почав розглядати й інших відвідувачів. Дівчина й хлопець запихали в себе піцу. Він раніше їх не бачив, але на шпиків не схожі. І на журналістів теж. Може, вони з «Монітора»? [21] «Монітор» — норвезький антифашистський журнал Взимку він викрив одного хлопця звідти, такого собі типа зі злодійськими очима, який був чомусь сюди зачастив, грав у брис із хлопцями і заводив з ними балачку. Сверре відчув недобре, вони витягли хлопця на вулицю і зірвали з нього светра. У нього на животі був прикріплений диктофон і мікрофон. Він зізнався, що з «Монітора», ще до того, як дійшло до рукоприкладства. Перелякався до смерті. Ці моніторники — ідіоти. Вірять у байки, в цю бредню, ніби фашизм — це справжня небезпека, а самі вони — секретні агенти, які постійно наражають своє життя на небезпеку. Авжеж, буває й таке. Той хлопець, у всякому разі, був упевнений, що вони збираються вбити його, і так перепудився, що аж змокрів.