Ю Несбьо - Червоногрудка

— Я б хотів подивитися номер, і чим вище поверхом, тим краще.

Бетті Андресен перевела погляд на мокре пальто відвідувача. На вулиці періщило як з відра. З крис його капелюха звисала тремтяча крапля.

— Хочете подивитися?

Бетті Андресен і далі посміхалася. Вона навчилася неухильно дотримуватися принципу, що всіх належить вважати гостями доти, доки не доведено протилежне. Але так само добре вона розуміла й те, що зараз перед нею стояв типовий представник виду «старий-що-приїхав-у-столицю-і-бажає-насолодитися-краєвидом-з-вікна-готелю-й-не-платити-за-це». Вони постійно з’являлися тут, особливо влітку. І не тільки для того, щоб помилуватися краєвидом. Якось одна пані попросила показати їй номер люкс на 22-му поверсі, щоб потім описувати його, розповідаючи подругам про те, де вона жила. Вона навіть запропонувала Бетті п’ятдесят крон за те, щоб та записала її в гостьову книгу як підтвердження розповіді.

— Номер на одного чи на двох? — запитала Бетті. — Для курців чи ні?

Тут більшість зазвичай починає нервувати.

— Це не так важливо, — сказав старий. — Головне — це краєвид. Я б хотів, щоб вікна виходили на південний захід.

— Так, тоді вам буде видно все місто.

— Саме так. То який номер у вас найкращий?

— Найкращий — зрозуміло, люкс, але заждіть, будь ласка, я подивлюся, чи немає у нас дешевшого вільного номера.

Вона поклацала по клавіатурі, чекаючи, поки він заковтне приманку. Багато часу на це не знадобилося.

— Я б хотів подивитися цей номер.

Звичайно, ти б хотів, подумала вона. Вона подивилася на старого. Бетті Андресен не любила сперечатися. І якщо найзаповітніше бажання старого — помилуватися краєвидом з вікна готелю «САС» — чи варто йому в цьому відмовляти.

— Ходімо подивимося, — сказала вона і посміхнулася найчарівнішою своєю посмішкою, яку зазвичай берегла для постійних гостей.

— Мабуть, ви приїхали до Осло на чиєсь запрошення? — ввічливо, без жодної цікавості запитала вона, заходячи до ліфта.

— Ні, — відповів старий. У нього були сиві кущуваті брови, такі самі, як у її батька.

Бетті натисла на кнопку, двері плавно зачинилися, і ліфт понісся вгору. Бетті ніяк не могла звикнути до цього, їй здавалося, що її засмоктує в небо. Потім двері так само плавно відчинилися, і вона за звичкою трохи почекала, ніби збиралася увійти до нового, несхожого світу, як та казкова дівчинка, яку смерч заніс у чарівну країну. Але світ щораз виявлявся старим і найзвичайнісіньким. Вони йшли коридором, обклеєним шпалерами під колір килима і дорогих нудних картин на стінах. Вона вставила ключ в замкову шпарину, люб’язно відчиняючи двері старому, який пройшов повз неї з виразом обличчя, в якому вона прочитала передчуття.

— Площа номера люкс становить сто п'ять квадратних метрів, — сказала Бетті. — В номері дві спальні, в кожній стоїть ліжко king-size [18] Тут: двоспальне (англ.) . , і дві ванні кімнати, в кожній є джакузі й проведено телефон.

Вона увійшла до вітальні, де старий уже стояв і дивився у вікно.

— Меблі з авторським знаком данського дизайнера Поула Хенріксена, — сказала вона, проводячи рукою по тонкій скляній кришці столу. — Може, ви хочете оглянути ванни?

Старий не відповів. Він усе ще не зняв свого мокрого капелюха, і в цій тиші було чутно, як з нього на паркет вишневого дерева падають краплі. Бетті стала поряд з ним. Звідси їм було видно все, що заслуговує хоча б якоїсь уваги: ратуша, Національний театр, Королівський палац, будівля стортингу [19] Стортинг — парламент Норвегії. і фортеця Акерсхус. Під ними був Палацовий парк, де дерева тяглися кронами в сталеве небо, розчепіривши свої чорні покарлючені пальці.

— Вам краще було б прийти сюди весняного дня, — сказала Бетті.

Старий обернув голову, нерозуміюче подивився на неї, і раптом до неї дійшло, що саме вона сказала. Їй ще не вистачало додати: Якщо уже ти прийшов сюди, тільки аби подивитися у вікно.

Вона посміхнулася так мило, як тільки могла.

— Коли трава зелена і на деревах у Палацовому парку розпуститься листя. Це дуже гарно.

Він дивився на неї, але здавалося, що його думки десь далеко.

— Це правда, — нарешті сказав він. — На деревах листя, про це я не подумав. — Він вказав на вікно: — Це можна відчинити?

— Тільки трішки, — сказала Бетті, радіючи можливості змінити тему розмови. — Поверніть он ту ручку.

— Чому тільки трохи?

— Щоб ніхто не поклав собі в голову різних дурниць.

— Дурниць?

Вона побіжно глянула на нього. Що, у цього старого вже зовсім погано з головою?