Ю Несбьо - Червоногрудка

У буквальному розумінні. Сверре помітив, як темна цівка потекла по його штанях і далі по асфальту. Того вечора це запам’яталося йому найбільше: як слабо мерехтить у тьмяному світлі струмочок сечі, розтікаючись бруківкою.

Сверре Ульсен подумав, що ці двоє — просто зголодніла парочка, що вирішила заскочити до піцерії. Швидкість, з якою вони їли, вказувала на те, що вони теж устигли роздивитися відвідувачів і воліють якнайскоріше піти звідси геть. Біля вікна сидів старий у капелюсі й пальті. Напевно, алкаш, хоча судячи з одягу не скажеш. Утім, вони часто спочатку мають такий вигляд, коли хлопці з Армії порятунку приносять їм одяг: добротні, хоча й поношені пальта й костюми, що дещо вийшли з моди. Але коли він дивився на нього, старий раптом підвів голову й зустрівся з ним поглядом. Ні, це був не п’яниця. У нього були проникливі сині очі, і Сверре мимоволі відвів погляд. Старий витріщався на нього, як диявол!

Сверре зосередився на своїй півлітрі. Скоро треба буде роздобути грошенят. Відростити волосся, щоб прикрило татуювання на потилиці, надіти сорочку з довгими рукавами і влаштуватися на роботу. Роботи валом. Брудної, гівняної роботи. Хорошу роботу розхапали чорномазі. Паршиві чорномазі ублюдки.

— Я можу сісти?

Сверре підвів очі. Це був той старий, він стояв над ним. Сверре навіть не помітив, як він підійшов.

— Це мій стіл, — спробував заперечити Сверре.

— Я хочу тільки про дещо поговорити. — Старий поклав газету на стіл між собою і Ульсеном, сів на стілець навпроти.

Сверре насторожено подивився на нього.

— Розслабся, я один з вас, — сказав старий.

— Кого «вас»?

— Вас, які ходять сюди. Націонал-соціалістів.

— Невже?

Сверре облизнув губи і підніс склянку до рота. Старий сидів і нерухомо дивився на нього. Спокійно, ніби мав у себе в запасі цілу вічність. Хоча, напевно, вона в нього й правда була: на вигляд йому років сімдесят, не менше. Може, він з тих стариганів із «Zorn 88»? [22] «Zorn 88» — норвезька нацистська організація; Zorn — лють, гнів (нім.). Із тих боягузів-підбурювачів, про яких Сверре щось чув, але яких ніколи не бачив?

— Мені треба, щоб ти зробив мені послугу, — сказав старий тихо.

— Та невже? — сказав Сверре. В його інтонації звучала неприкрита зневага. Та сам він про це, звичайно, не здогадувався.

— Зброя, — продовжував старий.

— Яка ще зброя?

— Мені дещо потрібне. Можеш мені допомогти?

— А чого б я мав тобі допомагати?

— Поглянь на газету. На сторінку двадцять вісім.

Сверре посунув до себе газету і почав перегортати її, позираючи на старого. На двадцять восьмій сторінці була стаття про неонацистів в Іспанії. Автор: Евен Юль-йоссинґ, ну звичайно. Поверх великої чорно-білої фотографії молодика з портретом генералісимуса Франка над головою лежала тисячна купюра.

— Якщо зможеш мені допомогти, — сказав старий.

Сверре знизав плечима.

— І ще дев’ять тисяч — потім.

— Та невже? — Сверре ковтнув пиво. Потім роззирнувся на всі боки. Молода парочка вже пішла, але Халле, Ґреґерсен і Квінсет усе ще сиділи в кутку. А скоро прийдуть інші, тож поговорити про все без сторонніх не вдасться. Десять тисяч крон.

— А яка зброя?

— Гвинтівка.

— Мисливська рушниця підійде?

Старий похитав головою:

— Гвинтівка Меркліна.

— Меркліна?

Старий кивнув.

— Це який іграшкові паровозики робить?

На зморшкуватому обличчі під капелюхом з’явився якийсь просвіт. Напевно, старий посміхався.

— Якщо не зможеш мені допомогти, скажи про це зараз. Можеш залишити собі цю тисячу, і більше ми про це не говоримо, я піду звідси, тож ми більше не побачимося.

Сверре відчув прилив адреналіну. Це вам не звичні теревені про сокири, дробовики, динаміт та іншу дурницю. Це вже серйозно. Дід говорить про солідні речі.

Хтось увійшов до піцерії. Сверре поглянув поверх плеча старого. Ні, це не хлопці, це якийсь алкаш у червоному плетеному светрі. Якщо він не канючитиме пива, проблем з ним не буде.

— Я подивлюся, що зможу зробити, — сказав Сверре і взяв тисячну купюру. Він не зрозумів, що сталося — рука старого блискавично вчепилася в його руку, ніби орлиними пазурами, і прикувала її до столу.

— Я тебе не про це питаю. — Голос був крижаний і скрипучий, як наст.

Сверре спробував звільнити руку, але не зміг. Він не міг вирватися з пальців якогось старигана!

— Я питаю, чи можеш ти допомогти мені, і я хочу почути «так» або «ні». Утямив?

Сверре відчув, як у ньому пробуджується шаленство, старий ворог і друг. Але поки що його більше цікавило інше — десять тисяч крон. Ця людина може йому допомогти, це не проста людина. Справа буде морочлива, та у Сверре було відчуття, що старий не поскупиться на чайові.