Ю Несбьо - Червоногрудка

— Ти обіцяєш? — ледь чутно спитав старий. — Що їм не…

— Обіцяю, — сказав Харрі. — Я особисто потурбуюся про те, щоб їхні імена не розголошували. Олег і Ракель не постраждають.

Старий дивився на Харрі. Гвинтівка, грюкнувши, впала; старий тихо сповз поруч неї на підлогу.

Харрі вийняв з гвинтівки магазин і поклав зброю на диван. Потім набрав номер чергового адміністратора і попросив Бетті викликати «швидку допомогу». Далі зателефонував Халворсену і сказав, що небезпека минула. Після цього він поклав старого на диван і сів у крісло.

— Я все-таки до нього дістався, — прошепотів старий. — Він довго ховався. У траншеї.

— Дістався? До кого? — Харрі жадібно затягся сигаретою.

— До Даніеля. Насамкінець я його переміг. Хелена мала рацію. Я завжди був сильніший.

Харрі загасив сигарету і виглянув у вікно.

— Я помираю, — прошепотів старий.

— Я знаю, — відповів Харрі.

— Він стоїть у мене на грудях. Бачиш?

— Хто?

— Тхір.

Але Харрі не бачив ніякого тхора. Він бачив самотню білу хмарку на безтурботному чистому небі, сонце, норвезькі прапори на даху кожного будинку і маленьку сіру пташину, що пролітала повз нього.

Бярне Мьоллер знайшов Харрі в приймальні онкологічного відділення.

Начальник сів поряд з Харрі і підморгнув маленькій дівчинці, яка відразу насупилася й відвернулася.

— Мені сказали, що все вже скінчено, — мовив Мьоллер.

Харрі кивнув:

— Ще вночі. О четвертій. Ракель весь цей час була тут. А Олег і зараз тут. А ви навіщо прийшли?

Так, хотів з тобою про дещо поговорити.

— Курити хочеться, — сказав Харрі. — Ходімо на вулицю.

Вони знайшли лавку під деревом. У небі пролітали легкі хмари. День, здається, буде жарким.

— То, виходить, Ракель нічого про це не знає? — запитав Мьоллер.

— Нічого.

— І все відомо лише мені, Мейрику, начальнику поліції, міністру юстиції та главі уряду. Ну й, звичайно, тобі.

— Шефе, ви краще за мене знаєте, що кому відомо.

— Так. Звичайно. Просто думки вголос.

— То що ви хотіли мені сказати?

— Знаєш, Харрі, іноді мені хочеться працювати де-небудь в іншому місці. Подалі від політики й організованої злочинності. Наприклад, у Бергені. Але іноді — в такі дні, як цей, — коли дивишся у вікно в спальні і бачиш фіорд, острови й затоки, і чуєш, як співають птахи, і… І тоді раптом розумієш, що не можеш проміняти це ні на що. — Мьоллер поглянув на сонечко, що повзло по холоші його штанів. — Я хочу сказати, Харрі, що краще хай усе лишається так, як воно є.

— Що означає «усе»?

— Ти знаєш, за останні двадцять років на кожного американського президента було здійснено не менше десяти замахів. І жодний арешт злочинця не було висвітлено в пресі. Харрі, якщо всі дізнаються, що на главу держави готувався замах, від цього не виграє ніхто. Особливо з урахуванням того, що це замах теоретично міг удатися.

— Теоретично, шефе?

— Це не мої слова. Суть у тому, що все це треба замкнути до сейфу. На замок. Щоб не порушувати секретності. І не демонструвати діри в нашій системі безпеки. Це теж не я придумав. Замахи майже так само заразливі, як…

— Я розумію. — Харрі випустив дим через ніздрі. — Але головне, секретності хочуть ті, що за все це безпосередньо відповідають. Ті, що повинні були вчасно бити тривогу. Чи не так?

— Т-а-а-к, — сказав Мьоллер. — А іноді мені здається, що Берген — це дуже хороший варіант.

Деякий час обидва сиділи мовчки. Повз них з поважним виглядом пройшла якась пташка, помахала хвостом, пошукала щось у траві і насторожено роззирнулася довкола.

— Плиска, — сказав Харрі. — Або трясихвістка, Motacilla alba. Дуже обережна пташка.

— Що?

— «Довідник юного орнітолога». А що нам робити з тими вбивствами, які вчинив Гюдбранн Юхансен?

— Ну, ми ж уже розкрили ці вбивства?

— Що ви маєте на увазі?

Мьоллер засовався на лаві:

— Якщо ми зараз почнемо у всьому цьому копирсатися і ятрити старі рани, то врешті-решт хто-небудь цікавий докопається до решти. Адже ми вже закрили ці справи.

— Закрили. Справу Евена Юля. І Сверре Ульсена. А як бути з Халлґрімом Дале?

— Про це можеш не турбуватися. Адже Дале був…

— Усього лише старим алкоголіком, на якого всім було начхати?

— Харрі, благаю, не треба роздувати справу на порожньому місці. Ти ж знаєш, я цього не люблю.

Харрі загасив сигарету об бильце лавки й поклав недопалок назад у пачку.