Ю Несбьо - Червоногрудка

— Шановний, це вам не поліцейська держава. Ми з вами в Норвегії.

Обійшовши його, Харрі зайшов у ліфт і натиснув на кнопку «22». Але чолов’яга з цапиною борідкою не заспокоївся:

— Я чекаю аргументів, чому я як платник податків повинен…

Харрі дістав револьвер Вебера:

— Слухай, платнику податків, тут у мене цілих шість аргументів. Геть звідси!

Час біжить і біжить, скоро почнеться новий день. Коли зійде сонце, ми зможемо розгледіти його трохи краще і побачити, друг це чи ворог.

Ворог, ворог. Так чи інак я все одно його приб’ю.

А як же «дідова куртка»?

Замовкни, «потім» для тебе не настане!

Обличчя в прицілі таке серйозне. Посміхнися, хлопчику.

Зрада, зрада, це все зрада!

Курок дійшов майже до межі, нейтральну смугу пройдено. Не думати ні про звук, ні про віддачу, хай усе буде як буде.

Пролунав постріл. Старий не був до цього готовий. На якусь мить стало тихо-тихо. Потім загуркотала луна. Звукова хвиля полетіла над містом. В ту ж секунду тисячі інших звуків обірвалися.

Харрі біг коридорами двадцять другого поверху, коли раптом почув постріл.

— Чорт! — просичав він крізь зуби.

Назустріч неслися стіни, Харрі здавалося, ніби його засмоктує в себе якась величезна вирва. Двері. Картини, сині, кубізм. Товстий килим робив його біг майже безшумним. Хороші готелі славляться звукоізоляцією. А хороші поліцейські — тим, що знають, що треба робити. Чорт! У голові все змішалося. Номер 2254, 2256. Знову постріл. Ось — номер-люкс.

Серце несамовито калатало в грудній клітці. Харрі зупинився біля дверей і провів магнітною карткою по замку. Почувся тихий гудок. Потім клацання, на замку спалахнула зелена лампочка. Харрі обережно обернув ручку.

Дії поліції в подібних ситуаціях чітко розписані. Харрі вивчав їх ще в академії. Але тоді він не думав, що ці знання йому доведеться колись застосувати.

Обома руками тримаючи перед собою пістолет, Харрі увірвався в номер і застиг на порозі вітальні. Яскраве світло засліпило його. Розчинене навстіж вікно. Сонце, ніби німб, висіло над головою у сивого старого, який повільно обернувся до поліцейського.

— Поліція! Кидай зброю! — крикнув Харрі. Зіниці звузилися, і Харрі побачив силует націленої на нього гвинтівки. — Кидай зброю, — повторив він. — Ти зробив свою справу, Фьоуке. Завдання виконане. Все скінчено.

Але раптом на вулиці заграв оркестр, ніби нічого й не сталося. Старий підняв гвинтівку і притиснувся щокою до приклада. Харрі вже звик до яскравого світла і тепер розглядав дуло гвинтівки Меркліна, яку раніше бачив тільки на фотографіях.

Фьоуке щось пробурмотів, але його голос потонув у новому гуркоті, ще гучнішому.

— Що за… — прошепотів Харрі.

За вікном за спиною Фьоуке з’явилася хмарка диму, ніби з коміксів. Вона здіймалася з боку фортеці Акерсхус. Святковий салют. То це був святковий салют! Натовпом прокотилося: «Ур-ра-а-а!» Він потягнув носом. Порохом у кімнаті не пахне. Отже, Фьоуке не стріляв. Ще не стріляв. Харрі вчепився в рукоятку револьвера і подивився на зморшкувате обличчя, що мертвими очима дивилося на нього поверх мушки. Зараз ішлося не лише про життя Харрі й цього старого. Харрі вже знав, що робитиме.

— Я щойно з Вібес-ґате, я читав твого щоденника, — сказав Харрі. — Гюдбранне Юхансен. Чи зараз переді мною Даніель?

Харрі зціпив зуби і почав натискати на курок.

Старий знову щось пробурмотів.

— Що? Я не чую?

— Passwort, — сказав старий. Голос у нього був сиплий, Харрі навіть не впізнав його, коли почув.

— Не треба, — промовив Харрі. — Не змушуй мене.

Крапля поту, скотившись з чола по переніссю, повисла на самому кінчику носа Харрі. Він перехопив револьвер зручніше.

— Passwort, — повторив старий.

Харрі бачив його палець на курку. Серце завмерло від жаху.

— Не треба, — сказав Харрі. — Ще не пізно.

Але він знав, що це неправда. Вже надто пізно. Старий уже по той бік. По той бік розуму, цього світу, цього життя.

— Passwort.

Скоро світ зникне для них обох, і в ці останні секунди час знову уповільнився, як у новорічну ніч перед…

— Олег, — сказав Харрі.

Дуло гвинтівки весь цей час було націлене на нього. З вулиці долинув гудок машини. Обличчя старого сіпнулося.

— Пароль: «Олег», — повторив Харрі.

Палець на курку завмер.

Старий відкрив рота, збираючись щось сказати.

Харрі затамував подих.

— Олег, — промовив старий. Його голос прозвучав як шелест вітру.

Харрі не зміг би цього пояснити, але він зрозумів: тієї ж миті старий помер. І відразу ж Харрі побачив, як крізь зморшки прозирнуло обличчя дитини. Дуло гвинтівки більше не цілилося в Харрі. Він опустив револьвер. Потім обережно простягнув руку і поклав її старому на плече.