Ю Несбьо - Червоногрудка

Після переїзду до Майорстуа я ще не бачився з донькою, але ми спілкуємося по телефону. Здається, нам обом уже набридли сварки. Я втомився говорити їй, як сильно образила вона нас з матір’ю, вийшовши заміж за цього росіянина, сина старих більшовиків.

Знаю, тобі це здається зрадою, — каже вона. — Але це все в минулому, і досить про це.

Ні, це не в минулому. Ніщо не в минулому.

Олег про мене питає. Він добрий хлопчик, Олег. Сподіваюся лише, що він не буде таким самим упертим і примхливим, як його мати. Це в неї від Хелени. Вони такі схожі між собою, що, коли я пишу ці рядки, сльози навертаються мені на очі.

Наступного тижня Едвард дозволив мені пожити в його дачному будиночку. Там я й випробую свою гвинтівку. Даніель радіє.

Спалахнуло зелене світло, Харрі натиснув на газ. Передні колеса уперлися в край тротуару, «Форд» струснуло, автомобіль вельми неелеґантно підстрибнув і опинився на газоні. На тротуарі було надто багато народу, і Харрі продовжив рух по траві. «Форд» проповз між ставком та чотирма підлітками, що влаштували собі пікнік. У дзеркалі Харрі побачив мигання поліцейського маячка. Натовпи народу були скрізь — до самої вартівні. Харрі зупинив машину, виплигнув з неї і побіг до поліцейських загороджень.

Голосно вигукуючи: «Поліція!», Харрі прокладав собі дорогу серед натовпу людей. Тих, хто встав сьогодні вдосвіта, щоб зайняти місце ближче до оркестру, доводилося буквально розштовхувати. Коли Харрі перестрибував через загородження, якийсь гвардієць спробував зупинити його, але Харрі відштовхнув його вбік, помахав перед носом посвідченням і невпевнено пішов по вільному від народу майданчику. Під ногами хрускотіла рінь. За спиною під фальшиві звуки мелодії «I'm just a Gigolo» проходили шкільні оркестри з Шлемдаля та Волеренги. Королівська сім’я махала їм руками. Харрі дивився на суцільну стіну сяючих, усміхнених облич і червоно-біло-синіх прапорів, пробігаючи очима ряди глядачів: пенсіонери, фотографи, батьки сімейств із чадами на плечах, але ніде не було Сіндре Фьоуке Гюдбранна Юхансена. Даніеля Гюдесона.

— Чорт! Чорт!

Охоплений панікою Харрі роззирався навсібіч.

Раптом він побачив коло загороджень знайоме обличчя. На посту в цивільному, в руках — рація, на очах — дзеркальні окуляри. Отже, він послухався поради й таки пішов стояти в загородженні, пожертвувавши «Скотсманом».

— Халворсене!

Сіґне мертва. Три дні тому я стратив її як зрадницю, куля пройшла крізь її брехливе серце. Я так довгому в певен себе, але тільки-но пролунав постріл, як Даніель покинув мене. Він залишив мене, збентеженого, переслідуваного глибокими сумнівами, що тягарем лежали на серці. Тієї ночі я спав неспокійно. І ще важче було від болю усередині. Я прийняв три пігулки з тих, що лікар Буєр сказав мені приймати по одній, але біль усе одно був нестерпним. Нарешті мені вдалося заснути, і коли назавтра я прокинувся, Даніель знову був зі мною, сповнений нових сил. Мета вже близька, і ми безстрашно зробили до неї ще один крок.

Відблиски вогнища — сядь коло нього, подих гарячий відчуй на плечі.

В полум’ї цьому — жага перемоги, вірність обов’язку вдень і вночі.

Він наближається, той день, коли за Велику Зраду настане відплата. Я не боюся.

Звичайно, найголовніше — щоб про Зраду довідалися люди. Якщо ці спогади потраплять не в ті руки, їх можуть знищити або приховати від народу. Про всяк випадок я постарався залишити потрібні докази одному молодому поліцейському зі Служби безпеки. Залишається сподіватися на його кмітливість, але я шкірою чую, що він тямовитий хлопець.

Останніми днями було стільки переживань.

Усе почалося того дня, коли я вирішив: настав час покарати Сіґне. Я зателефонував їй і сказав, що прийду по неї. Коли я виходив із «Скрьодера», то через скляну стіну кафе навпроти побачив обличчя Евена Юля. Я вдав, що не помітив його, і пішов далі. Але я знав: він докумекає, що до чого, якщо розміркує як слід.

Учора до мене заходив поліцейський. Я думав, що докази, які я йому дав, не такі вже самоочевидні, щоб він зміг у них розібратися до того, як я виконаю задумане. Але виявилось, він натрапив на слід Гюдбранна Юхансена у Відні. Я розумів, що мені потрібно виграти час — принаймні, сорок вісім годин. І я розповів йому ту небилицю про Евена Юля, яку придумав спеціально для подібного випадку. Я сказав, що Евен був нещасним бідолахою з пораненою душею і в нього вселився Даніель. По-перше, ця небилиця виставила б Юля винуватцем усього, що сталося, у тому числі вбивства Сіґне. А по-друге, зробила б інсценоване самогубство, заготовлене мною для Юля, більш правдоподібним.