Ю Несбьо - Червоногрудка

Щойно поліцейський пішов, я відразу ж почав діяти. Здавалося, Евен Юль не дуже здивувався, коли сьогодні відчинив двері й побачив на порозі мене. Можливо, він добре подумав, а може, просто не мав більш сил дивуватися. Він уже був схожий на мерця. Приставивши йому ножа до горла, я пообіцяв: якщо він сіпнеться, то заріжу, як зарізав його псину. А щоб у нього не залишалося в цьому сумнівів, відкрив узятий із собою мішок для сміття і показав труп цієї тварюки. Ми піднялися в спальню, він слухняно заліз на табурет і прив’язав під стелею собачий повідець.

— Не хочу, щоб поліція до часу дістала ще якісь докази, тому треба, щоб усе виглядало як самогубство, — сказав я. Але він не відповідав. Здавалося, йому байдуже. Хтозна, може, я навіть робив йому послугу?

Потім я стер відбитки пальців, поклав мішок із собакою в холодильник, а ножі — в підвал. Справу було зроблено, я востаннє оглянув спальню, аж раптом почув за вікном шум і побачив на дорозі поліцейську машину. Вона зупинилася, ніби когось очікуючи, і я зрозумів, що мені загрожує небезпека. Звичайно, Гюдбранна охопив страх, але, на щастя, Даніель узяв усе в свої руки і не зволікав, а діяв.

Я взяв ключі від двох інших спалень — один з них підійшов до тієї, де висів Евен. Я поклав його на підлогу за дверима, узяв той ключ, який уже в мене був, і замкнув двері зовні. Потім вийняв цей і вставив у замок іншого ключа, який не підходив. І нарешті, вставив найперший ключ у замок іншої спальні. На все це пішло декілька секунд, потім я спокійно спустився на перший поверх і подзвонив на мобільний телефон Харрі Холе.

А наступної миті він увійшов.

Хоча в душі я мало не луснув від сміху, гадаю, у мене вийшло вдати здивування. Напевно, тому, що я й справді був трохи здивований. Одного з поліцейських я бачив раніше. Тієї ночі в Палацовому парку. Але, думаю, він не впізнав мене. Напевно, тому, що сьогодні він побачив Даніеля. І ще: я не забув стерти з ключів мої відбитки.

— Харрі! Чому ти тут? Щось сталося?

— Слухай, передай нашим по рації, щоб…

— Що?

Повз них під гучну музику пройшла чергова колона дітей.

— Я кажу… — гукнув Харрі.

— Що? — гукнув Халворсен.

Харрі вихопив у нього рацію:

— Гей, ви, слухайте там усі. Всі, я сказав. Розшукується чоловік, сімдесят дев’ять років, зріст — метр сімдесят п’ять, очі блакитні, волосся сиве. Ймовірно, озброєний. Повторюю: озброєний і дуже небезпечний. Є підозра, що він хоче вчинити замах, тому перевірте всі дахи й відчинені вікна довкола. Повторюю…

Халворсен здивовано дивився на нього. Харрі повторив повідомлення і віддав йому рацію.

— Далі твоя робота, Халворсене. Зупини свято.

— Ти про що?

— Ти на роботі, а в мене зараз вигляд, як… у алкоголіка. Вони мене й слухати не схочуть.

Халворсен поглянув на Харрі: неголене підборіддя, пом’ята, абияк застебнута сорочка, черевики без шкарпеток.

— Хто «вони»?

— Ти що, досі не зрозумів, про що я кажу? — гаркнув Харрі і вказав йому тремтячим пальцем.

Завтра. Відстань — чотириста метрів. Раніше в мене виходило. Зелений весняний парк наповниться життям, і в ньому не залишиться місця для смерті. Але дорога для кулі тепер вільна. На мертвому дереві не буде листя. Постріл пролунає з небес, ніби рука Господа покарає потомство зрадника, і всі побачать, що Він робить з тими, хто не чистий серцем. Зрадник казав, що любить свою країну, а сам зрадив її. Він просив нас звільнити її від інтервентів зі Сходу, а сам потім затаврував нас як зрадників.

Халворсен побіг до входу в Палац, а Харрі залишився на місці. Він почав ходити околяса, мов п’яний. Зрозуміло, що королівська сім’я піде з балкона не відразу. Треба, щоб на це були ваговиті підстави: 17 травня не відмінятимуть лише через те, що сільський слідчий почув щось від свого колеги, який і сам ні в чому не впевнений. Харрі шарив поглядом по натовпу вгору-вниз, не усвідомлюючи, що шукає.

Постріл з небес.

Харрі підвів очі. Зелені дерева. Немає місця для смерті. Стовбури такі високі, а листя таке густе, що навіть з добрячим прицілом стріляти із сусіднього будинку неможливо.

Харрі заплющив очі. Допоможи мені, Елен.

Дорога для кулі вільна.

Чому вчора, коли Харрі йшов парком, ті двоє робітників, здавалося, були чимось здивовані? Дерево. На ньому не було листя. Він знову розплющив очі і поглянув на крони: ось він — брунатний мертвий дуб. Серце несамовито закалатало.

Харрі обернувся, діждався, поки пройде барабанщик, і кинувся до Палацу. Опинившись на лінії між балконом і мертвим дубом, Харрі зупинився й поглянув у напрямку дерева. За голим гіллям височів синій скляний гігант. Готель «Редіссон САС». Ну звичайно! Так просто. Одна куля. 17 травня ніхто не зверне уваги на постріл. Вбивця спокійно спуститься до переповненого холу, прослизне повз портьє, вийде на вулицю і змішається з нескінченним натовпом. А далі? Що потім?