Ю Несбьо - Червоногрудка

Старий повернув стартер, запрацював мотор. Він востаннє огледівся і прицілився. До Сіґне було менше п’ятдесяти метрів, і весь приціл займало її пальто. Старий прицілився трохи правіше і побачив у чорному перехресті те, що шукав, — клаптик білого паперу. Видихнувши, старий поклав палець на курок.

— До зустрічі, — прошепотів він.

Харрі сів у літак «Тірольських авіаліній». Секунди три він просто відпочивав, відчуваючи під шиєю і руками прохолоду шкіряного сидіння. Потім знову поринув у роздуми.

Внизу зелено-жовтою клаптиковою ковдрою лежала земля. Загноєною раною блищав Дунай. Стюардеса тільки-но повідомила, що вони приземляються у Швехаті, і Харрі пристібнув ремінь.

Польоти ніколи не надихали Харрі, а останніми роками він узагалі боявся літати. Якось Елен запитала, чого він боїться. «Того, що ця махина впаде і я розіб’юся, чого ж іще?» — відповів їй Харрі. Тоді Елен сказала, що вірогідність розбитися в якомусь окремому польоті становить одну тридцятимільйонну. Харрі подякував їй за інформацію і сказав, що більше не боїться.

Харрі глибоко дихав, прислухаючись до звуку моторів. Чому страх смерті з роками зростає? Хіба не повинно бути навпаки? Сіґне Юль було 79 років, а на обличчі у неї був божевільний жах. Її знайшов один з охоронців фортеці Акерсхус. Черговому подзвонив якийсь страждаючий на безсоння мільйонер з Акер-Брюґґе, повідомив, що один з прожекторів біля південної стіни вийшов з ладу, і туди негайно послали одного з молодих охоронців. Дві години тому Харрі вислуховував його свідчення: той розповів, що, підходячи до прожектора, побачив на ньому тіло жінки. Спочатку він прийняв її за наркоманку, але, підійшовши ближче і розгледівши сиве волосся і старомодний одяг, зрозумів, що перед ним старушенція. Охоронець подумав був, що з нею стався напад, поки не побачив, що руки в неї за спиною зв’язані. І тільки потім він помітив у пальті величезний отвір.

— У неї хребет був перебитий, — розповідав охоронець Харрі. — Чорт забирай, я бачив це своїми очима!

Потім він розповів, що відійшов до стіни, сперся на неї рукою, що його знудило, що потім приїхала поліція, і труп забрали, і лише коли світло з прожектора знов освітило стіну, він зрозумів, що забруднив руку чимось слизьким. І показав руку Харрі, ніби речовий доказ.

Приїхала слідча група, і Вебер підійшов до Харрі, який стояв, сонними очима дивлячись на Сіґне Юль, і сказав, що тут суддя не Бог, а дехто поверхом нижче.

Єдиний свідок, сторож, що обходив складські споруди, сказав, що за чверть до третьої бачив машину, яка їхала по набережній Акерсхус на схід. Але дальнє світло фар засліпило його, і сторож не розгледів ані марки, ані кольору машини.

Здається, пілот додав швидкості. Харрі подумав, що, напевно, потрібно терміново набрати висоту, тому що пілот побачив прямо перед собою Альпи. Тут літак раптом ніби втратив опертя під крилами, Харрі відчув, як усередині все перевертається, і мимоволі застогнав — а літак знову злетів угору. Перший пілот по гучному зв’язку англійською і німецькою сказав щось з приводу турбулентності.

Еуне говорив, якби у людини не було почуття страху, вона б не прожила й дня. Учепившись у підлокітники, Харрі намагався втішити себе цією думкою.

До речі, саме через Еуне Харрі наважився летіти до Відня літаком. Коли Харрі повідомив йому всі факти, Еуне сказав, що не можна гаяти ні хвилини.

— Якщо ми маємо справу із серійним убивцею, він може вийти з-під контролю, — сказав Еуне. — Це не сексуальний маніяк, який, задовольняючи свої бажання, раз у раз все більше збуджується. Очевидно, що у цього вбивці немає сексуальних мотивів, у його хворій голові є якийсь план, котрий він повинен виконати. Поки що він діяв обережно і раціонально. Вбивства йдуть одне за одним, і вбивця намагається надати їм символічного характеру — як це вбивство-страта біля фортеці Акерсхус. Усе це вказує на те, що вбивця або вважає себе непереможним, або скоро його хватка ослабіє. Можливо, у нього почнеться психоз.

— А можливо, він, як і раніше, себе сповна контролює, — зауважив Халворсен. — Досі у нього не було промахів. Ми все ще не знаємо, кого шукати.

Так, це правда, чорт забирай, Халворсене. Вони не знають, кого шукати!

Мускен знайшов що відповісти. Коли Халворсен після чергового звіту поліцейських, що вартували квартиру Мускена, зателефонував йому в Драммен, той узяв слухавку. І сказав, що коли о пів на одинадцяту іподром у Б’єрке зачинили, він вирушив у Драммен і приїхав туди о пів на дванадцяту. Але як перевірити, чи правда це? А якщо він приїхав туди о пів на четверту ночі? Тоді він міг убити Сіґне Юль.