Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

— Ти що, ти що! У нас завал! Ми своє зробили, тепер ти.

— Ну, по-перше, нічого ви не зробили, бо виписки по Кіціусу я так і не дочекався. А по-друге, чим це таким терміновим ви зайняті?

Хтось не подумав і радісно ляпнув:

— «Висяки» закриваємо.

— Чи не Кіціусові, часом?

Колеги заперечили, але не дуже переконливо. Точніше, зовсім непереконливо. І я зрозумів, що мій час настав, є на кому відігратися — і за халепу з двірником, і за собак, які обгавкували мене на вулиці Героїв Революції, і взагалі за все своє невдячне ментівське життя. Я нахабно змів на підлогу кілька течок із чийогось найближчого столу, поклав на нього мішок і сів поверх. Я був прекрасний і неповторний! З мене можна було ліпити Феміду з мечем і терезами! Тільки поголивши вуса і зав'язавши очі.

Колеги не витримали мого спопеляючого погляду і знітились. А я відвів душу:

— Ви ще збрешіть, що збулася світла мрія замполіта, і всі київські квартирні злодії з'явилися зранку у вашу бригаду з піднятими догори руками і заявами про «повинну» в зубах. Тоді я вам дещо нагадаю. Коли ви востаннє заходили у гості до отієї бабусі, що вам грабіжника з ломиком виловила? Не чую… Свинюки ви, а не радянська міліція. Ви ж її мали б на довічне утримання взяти! Ви на того вишкребка скільки чужих «висяків» зіпхнули? Хтось щось сказав? Чи мені тільки здалося? А ви знаєте, що якби у цього бідолахи був розумний адвокат, наприклад, Тарас Шейко, а суддя не поспішав би на футбол, то не важко було б підрахувати, що підсудний, якщо вірити результатам слідства, крав по двадцять вісім годин на добу! Підряд, без вихідних, відпустки, свят і лікарняних.

— Ну, так уже і по двадцять вісім…

— Добре, по двадцять сім із одним вихідним. Тепер перейдемо до Кіціуса. Хочете, я вам скажу, що ви зараз робите? Ви спочатку позакривали всі його справи, а тепер чіпляєте на нього ж подвиги інших злодіїв, на яких ви обламалися. І взагалі, крім вищезгаданого злодія з ломиком, якого заловила вищезгадана бабця, у вашому нудному житті був лише один світлий момент — коли вбили Кіціуса. Переходимо до заключної частини моєї промови. Для чого існує ваша славетна бригада? Якщо ви вже самі професійні імпотенти, то хоча би не підкладайте свиню колегам з інших бригад. То що? Будемо допомагати чи дочекаємося взаємності на кшталт «від нашого свинарника — вашому свинарнику»?

Виписки зі справ Кіціуса я одержав уже надвечір. А вранці залетів до «злодійської» бригади з криком:

— Дайте мені того, хто це писав, я його примушу всю цю брехню з'їсти без солі!

Начальник бригади широкими грудьми закрив підлеглих:

— Ну, так уже одразу і з'їсти! Сирота, давай поговоримо. Хлопці — робіть терміново каву! Тільки не оту гидоту, якою ми вгощаємо, а ту, яку самі п'ємо.

Сіли. Попили кави. Колеги порозбігалися, начебто у справах, залишивши свого начальника мені на поталу. Він, щоправда, спочатку монастирську послушницю з себе вдавав:

— Я тебе взагалі не розумію, Олексо. Нормальні адреси, заяви потерпілих, список вкраденого… стовідсотково почерк Кіціуса.

— Нормальні, кажеш? А це ось що? Дивись, я спеціально підкреслив: цей будинок… оцей і оцей.

— А що таке? Адреси як адреси.

— Та нічого. День хороший. Хоча — увечері, кажуть, дощ буде. А вночі дехто маму кликатиме. Я ці будинки добре знаю. На жодному з них — чуєш, на жодному! — немає навіть натяку на карнизи. Кіціус не муха, щоб по рівній стіні лазити. Він добирався до вікна по карнизу, аби вслизнути у кватирку. І робив це завжди вночі. Забув, чи що? А ці крадіжки відбулися вдень. Прошу, читай: «Після повернення з роботи виявила відсутність грошей і наступних цінних предметів…» Це інший злодій. Він краде ключі у хазяїв на роботі. Блискавично обкрадає їхні квартири і підкидає ключі назад. Більше того — сліпота ви моя куряча, — хтось звернув увагу, що всі потерпілі з цієї групи працюють у одній установі? Достатньо великій, на сотні робітників, але одній. Треба шукати людину, яка має вільний доступ до всіх приміщень, і до якої так звикли, що не звертають уваги. Але для вас це надзвичайно складно! Вам простіше навішати на мертвого Кіціуса чужі епізоди, скласти прекрасний звіт, а потім крутити дірки в мундирах для свіжих нагород. Ну, нічого. Я вам зараз таке зроблю, що ви забудете дорогу додому, а ваші діти будуть знати вас виключно з фотографій.

— Сирота, ти куди пішов?

— Не до замполіта. І навіть не до Генерала. Я пішов обдзвонювати всіх моїх знайомих дільничних інспекторів. А їх у мене пів Києва. І всі мене поважають.