Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

— Автозак. Автомобіль для перевезення ув'язнених.

— Так ото ж і кажу: в часи моєї молодості «чорну Марусю» не один я на звук пізнавав. Вона ще за два квартали, а всі вже у нори зашиваються: ану ж то за ними?

Я зрозумів, що зараз почнуться спогади, а тому ввічливо розпрощався, пообіцявши найближчим часом завітати ще раз. І то була щира правда. У моїй голові вже почала формуватись одна ідея, яка, щоправда, вимагала серйозного технічного забезпечення. Але я сподівався, що одержу дозвіл, бо наш Генерал любив, коли слідство велося з розмахом. Якось, пам'ятаю, для того, щоб дістати підозрюваного з острівця на Київському морі, де він ховався, я вибив вертоліт, а це ж чотириста каербе за годину експлуатації! Генерал підписав — і не зморгнув! Хоча вистачило б мені і плоскодонки з підвісним мотором. Куди б він подівся — з острова!

Я для годиться обійшов решту квартир, проте нічого нового ні дізнався. Люди або не чули, або не були впевнені, що чули, або відверто казали: «От якби ви того ранку прийшли чи бодай наступного дня…». Якби, якби.

Той Солодовников виявився хорошою прикметою. Бо хлопці-експерти таки покрутились, але експертизу одягу Кіціуса зробили. Думаю, не обійшлося без електронного мікроскопу з Академії наук. Результати підтвердили те, що я вже сам прорахував. Вапно — зі стіни, а на шкарпетках цілий букетик: пил, цемент, мастика… Тут я трохи помилився, бо вона виявилася не нашою рідною, а з НДР. Але і цього східнонімецького продукту у Києві останнім часом було навалом. Інша справа — що дорогий, зате не смердів скипидаром. Ніякої екзотики на взірець шерстинок рисі до Кіціуса не пристало, у нас не столиця Франції, а я не комісар Мегре. Зате дві довгі жіночі волосини експерти таки віднайшли на сорочці вбитого і примудрилися дати їм вичерпну характеристику. Напевне, хтось із наших міліцейських технарів писав дисертацію на цю тему, бо мені розшифрували:

— волосся не натурального кольору, а фарбоване;

— фарбували не вульгарним перекисом водню, а спеціальним барвником;

— барвник цей не вітчизняний, а імпортний. І не «Блондоран-ліквід», бо той хоч і дорогий, але більш-менш поширений, а винятково дефіцитний, надає волоссю абсолютно натурального відтінку.

Далі йшов короткий перелік перукарень, куди надходить така фарба. У моїй підсвідомості дзеленькнув перший тривожний сигнал. Знаю я ці заклади «масового побутового обслуговування». Там для клієнтів з вулиці завжди готова стандартна фраза: «Ми навіть дикторок із телебачення зачісуємо згідно з попереднім записом, так що — ви розумієте…». Понт, звичайно, але звідки простому клієнтові з вулиці знати, що у теледикторок на Хрещатику, 26 є свої гримери і перукарі. Якщо ці волосини зачепилися за Кіціуса під час його останньої трагічної вилазки, то коло пошуків звужується у небажаному для мене напрямі.

Тут саме прийшов мій практикант — підписати довідку, що він благополучно засвоїв усі ази розшукової діяльності під моїм чуйним керівництвом. Я пригадав звичай досвідчених сискарів — «постукатися об свіжака» — і показав малому акти експертизи. Він їх уважно прочитав, а потім радісно вигукнув:

— Ну, тут роботи — раз плюнути! Треба, аби вони ще раз попрацювали із залишками бетону на шкарпетках і встановили його склад. Скільки власне цементу, а скільки піску. Бо цемент у нас крадуть на кожній будівлі, це відомо. Навіть Жванецький про це казав. Але крадуть по-різному: де більше, а де менше. Тому треба вибрати підозрілі будинки, взяти аналіз бетону і співставити його з нашим.

Давно я так не сміявся.

— Молодий, та ти впрієш, доки їх збереш, твої аналізи. Бо крадуть не тільки на кожній будові, а й на кожному замісові. Якщо в будинку навіть не дев'ять, а лише п'ять поверхів, то ти уявляєш, скільки доведеться побігати? Менделєєв, чого мовчиш?

— Я думаю: чи є будови, на яких не крадуть?

— Звичайно є, але якщо Кіціуса вбили в такому будинку, то про це краще не думати. Мені дадуть по голові так, що шнурки розв'яжуться. А якщо ти в це встрянеш, то повік тобі офіцерських погонів не бачити. Ти чого в училище пішов?

— Зі злочинцями боротися.

— А ти знаєш, що таке наша робота насправді? Це все одно, що вночі на городі кавуни красти. Не видно, де стиглий, де зелений. Зате солі від сторожі у відоме місце заробити — на раз!

Молодий скис. Аби його заспокоїти, я розповів дещо з біографії Старого, не забувши додати улюблену фразу нашого Підполковника: «Подвиг будь-якого міліціонера — то виключно результат чийогось злочину». Майже те ж саме придумав Жванецький, тільки узагальнив. І смішно, і сумно…