Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

— Йду, — відповів, вислухавши короткий наказ полковника, — вже спускаюсь…

Вони разом поїхали в товариство «Авангард», і через кілька хвилин Козюренко тримав у руках папку із справою Климунди.

— Климунда Спиридон Іванович… — прочитав голосно й звів очі на Шульгу… — Бачте, його звуть не Семеном!

— Молодь… — запобігливо сказав завідувач відділу кадрів. — Ім'я, мовляв, у нього несучасне… Хе… хе… Взяв і перехрестився на Сеню…

— Нам казали, що він у відпустці? — запитав Козюренко.

— Так, відпочиває.

— І де?

— Казав, що збирається на Чорне море. Хвилинку, треба попитати Таню. Здається, одержала від нього листівку…

— Давайте сюди вашу Таню! — пожвавішав Козюренко.

Таня Войнарук здивувалася, коли її почали розпитувати про Климунду. Кому яке діло, з ким вона листується? Почервоніла, і Козюренко зрозумів, що Климунда їй не байдужий. Він пояснив дівчині, що Семена Климунду спішно розшукує якийсь родич. Таню це задовольнило, і вона принесла листівку, яку одержала від Спиридона: висотні будинки на тлі синього моря й реліктові піцундські сосни…

Климунда повідомляв, що відпочиває добре і збирається пробути в Піцунді аж до початку вересня.

А ще через годину Балабан, перед яким розклали десяток фотографій різних чоловіків, упевнено тицьнув пальцем у картку, на якій був Климунда. Впізнали його також Зоя, Клара і Роберт. Зоя аж посвітлішала на обличчі.

— Адресу його… Можна адресу? — запитала нерішуче.

Козюренко тільки перезирнувся з Шульгою.

— Самі ще не знаємо, — відказав. — Але скоро дізнаємось. Неодмінно.

Коли свідків відпустили, полковник подзвонив і попросив замовити два квитки на літак до Адлера.

— На завтра, на ранішній, — наказав. — Обов'язково на ранішній, бо справа нагальна!

В Адлері Козюренка і Шульгу зустрів капітан Саная. Вони одразу вирушили в Піцунду.

— Райський куточок, — мовив, широко усміхаючись, Саная, наче сам був причетний до його створення. — У Піцунді нема гагринської вогкості. Там хмари лежать у горах просто над містом, а тут, дивіться, — простір!

Справді, мис вдавався глибоко в море, гори відступили, насуваючись на ріг невеличкими горбами лише з протилежного, гудаутинського боку.

З моря віяло прохолодою. Козюренку й Шульзі так кортіло викупатися. Вони заздро позирали на тих, що хлюпалися в морі. Та мусили одразу приступити до роботи.

Козюренко провів невеличку нараду з працівниками піцундської міліції. Вони одержали фотографії Спиридона Климунди і дістали наказ негайно затримати злочинця. На те, що Климунда прописався, було мало надії. І справді, паспортний відділ повідомив, що такого прізвища в їхніх списках нема. Дільничні інспектори і кілька оперативних працівників уже почали непомітно «прочісувати» курортників у селах Алахадзи та Літзава.

— І все-таки бути коло моря й не покупатися — гріх! — піддався спокусі полковник. — Навіть виконуючи службові обов'язки!

Вони довго плавали в теплому й дивовижно прозорому морі. Потім обідали — міліцейська машина повезла їх на птахофабрику, де в робітничій їдальні робили таких курчат-табака, яких, на думку начальника райвідділу міліції, не з'їси ніде, навіть у найкращих тбіліських ресторанах.

Курчата і справді були смачні, і до них пішла пляшка «гурджаані».

— Гарна робота, — зауважив Козюренко. — Їмо райську їжу і п'ємо чудове вино. Ну, що ж, і працівникам міліції випадають світлі дні…

Ввечері вони відвідали бар на горішньому поверсі комфортабельного шістнадцятиповерхового пансіонату. Тут було весело й гамірно. Цей настрій передався і працівникам міліції. Козюренко навіть запросив потанцювати молоду жінку, що сиділа за сусіднім столом.

А опівночі він уже вислуховував донесення оперативних працівників міліції і давав їм завдання на завтра.

На жаль, нічого втішного Козюренко не почув — на слід Климунди поки що ніхто не натрапив.

— Ну, добре, — резюмував полковник. — Повинен же він їсти й пити, — як думаєте?

— Ще б пак, — підтримав його Шульга.

— Уранці слід узяти під контроль усі ресторани, їдальні, шашличні, кафе. Також базари. Я вже не кажу про магазини й кіоски…

— Може харчуватися в хазяйки, — вставив хтось.

— Не виключено. Але ж удень повинен з'явитися на пляжі. — Шульга згадав учорашні слова Козюренка й додав — Бути коло моря й не викупатися — гріх. Правда, товаришу полковник?

Козюренко ледь помітно підморгнув йому.

На нічліг їх влаштували в домі одного з працівників міліції недалечко від старовинного храму. Козюренко попросив постелити на відкритій веранді — довго не міг заснути, слухав шум вітру в соснових кронах, дивився на зоряне небо й раптом побачив рухому зірочку. Зрадів, немов хлопчак, — адже раніше ніколи не бачив штучних супутників. Хотів показати майорові, та Шульга прозаїчно хропів, звісивши з ліжка голу ногу.