Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

Спав Козюренко мало й підвівся дуже рано. Зібрався тихенько, щоб не розбудити Шульгу, і пішов купатись. Заплив далеко й довго лежав горілиць, спостерігаючи, як із-за дерев піднімається сонце.

Шульга чекав на нього вже чисто виголений, і Козюренко заквапився. Господиня принесла на сніданок величезну сковороду яєчні, підсмаженої на салі. Вони їли її з помідорами, приправляючи аджикою, від якої аж пекло в горлі.

Коли Козюренко й Шульга вийшли з дому, на центральній вулиці селища було вже багатолюдно. Вони змішалися з барвистим натовпом відпочиваючих, які поспішали на пляж.

Раптом полковник притишив ходу і заховався за спину Шульги. Майор здивовано озирнувся. Та Козюренко легенько підштовхнув його: не оглядайся.

— Бачите, он там попереду… низенький такий, у квітчастій сорочці і з валізкою? То сам Омелян Іванович Іваницький. Я казав вам про нього… Гадаю, приїхав він сюди недарма. Я зараз відстану, а ви займіться ним, не спускайте з нього очей. Я допомогу пришлю…

Полковник попрямував до відділення міліції, а Шульга обігнав Іваницького, глянув лише раз чіпко, мов сфотографував, і одразу відстав.

Іваницький звернув до пошти й став у чергу біля віконця, де видавали кореспонденцію до запитання. Шульга удав, що пише листа. Іваницький мав чекати хвилин десять, і майор, щоб не гаяти часу, і справді заходився писати листа дружині. Уявив, як вона зрадіє, неждано одержавши листівку з розкішним піцундським краєвидом. Писав, час од часу поглядаючи на Іваницького — чи не розмовляє з кимось…

Незабаром на пошті з'явився капітан Саная — Козюренко таки виконав обіцянку. Він сів на вільний стілець поруч. Санаю звали Капітоном. Це звучало трохи смішно — капітан Капітон Саная — і було об'єктом жартів у міліцейському середовищі. Та Саная — людина весела й доброзичлива — у відповідь цілком серйозно заявляв, що йому дуже пофортунило: скоро начальство збагне всю безглуздість ситуації і надасть йому звання майора.

Саная нахилився до Шульги, і той очима показав йому на Іваницького. Капітан повідомив, що на вулиці про всяк випадок стоїть оперативна машина — біла новенька «Волга» з потужним форсованим мотором, від неї не втекти найвіртуознішому водієві.

Саная зайняв зручну позицію біля дверей. Шульга дописав листа і вкинув його, коли нарешті Іваницький подав у віконечко свій документ. Дівчина швидко перебрала товсту паку кореспонденції і спритно витягла з неї листа. Іваницький розірвав конверт, перебіг очима написане. Вийшов на вулицю, купив кілька газет і сів на лавці біля кіоска з сувенірами. Він спокійно читав, а полковник, який сидів у другій оперативній машині, міг спокійно стежити за ним.

Із-за рогу виринула світла машина з шашечками. Вона загальмувала навпроти кіоска. Якийсь молодик з борідкою визирнув з віконця, махнув рукою, і Іваницький одразу підвівся…

Полковник зручніше вмостився на сидінні. Отже, Климунда відростив бороду, а борода й чорні окуляри змінюють людину. Чи не тому вони так довго розшукують Климунду? А може, він буває в Піцунді тільки наїздами, як оце зараз?

Тим часом Іваницький сів у машину. Сіли в білу нову «Волгу» і Шульга та Саная. Полковник нахилився до мікрофона і запитав:

— Це Климунда, майоре? Бо я звідси не добачив…

— Він, Романе Панасовичу. Яке ваше розпорядження?

— Простежити треба — що робитимуть… Якщо брати зараз, можемо втратити ікони, зрозуміло?

— Зрозуміло, товаришу полковник!

— Ні пуху, ні пера…

Таксі з Іваницький і Климундою звернуло на дорогу, що вела в глибину мису до села Літзави. Таксист був досвідчений і знав ціну часу, мчав швидко, не звертаючи уваги на знаки.

— От сучий син, — тільки охкав Саная, — сьогодні ж подзвоню в автоінспекцію, лихач паршивий!

— Усі вони з одного тіста книші… — спокійно резюмував Шульга. — Таксист — завжди таксист!

— Я йому покажу — завжди таксист! — мовив Саная так, що майор зрозумів — таки покаже…

Вони йшли за таксистом трохи на відстані, іноді відстаючи для пристойності, — як висловлювався їхній водій, котрий добре розумівся на правилах гри — переслідував уже не одного злочинця. Проскочили вузькими вулицями села і виїхали на пряму, що вела до рибзаводу.

— Куди вони? — дивувався Саная. — Далі гори, ну, студентські табори в ущелинах, більше нікуди…

На площі перед рибзаводом приліпилося кілька будиночків: їдальня, магазин, поруч невеличкий базарчик. Тут же автобусна зупинка. Таксист зупинився біля базарчика у затінку величезного інжирного дерева. Спочатку виліз Іваницький, за ним — Климунда.