Карін Слотер - Лють

— Три.

— Три мільйони, — не ймучи віри, протягнув Джон. А він думав, що він став багатий, коли зняв три тисячі вісімсот доларів з рахунку, який Майкл відкрив на його ім’я. — Поділити це на двадцять років, і що ми отримаємо? Близько ста п’ятдесяти тисяч баксів на рік?

До Джойс поволі доходило.

— Так, Джонні. Десь так.

— По-моєму, на такий будиночок не вистачить, правда?

У Джойс загорілися очі. Вона всміхнулася.

— Правда.

— А як думаєш, скільки у неї в банку? — Він знову повернувся до Лідії. — Чи, може, мені варто запитати про це у вас?

— Тобі варто забиратися звідси, якщо тобі дорога твоя свобода.

— А на якій машині ви їздите? «Мерседес»? «БМВ»?

Він почувався адвокатом у телешоу. Якби Майкл Ормвуд не втрутився в його життя, Джон Шеллі міг би стати лікарем, чи юристом, чи вчителем, чи… ким? Ким він міг стати? Цього він ніколи не дізнається. І ніхто не дізнається.

— Джоне? — стривожено озвалася до нього Джойс.

Він притих. Уже не таким впевненим голосом запитав у Лідії:

— А цей перстень у вас на пальці — скільки він коштує?

— Геть з мого дому.

— Ви адвокат, — сказав Джон. — Ви добре заробляли, відбираючи у людей у суді все їхнє майно. — Він обвів рукою вітальню, усі її нікчемні речі.

— Я хочу, щоб ви звідси пішли, — наказала Лідія. — Негайно.

— Я хочу мати цей будинок, — сказав він їй, обходячи кімнату й міркуючи над тим, що змусить її зламатися. Зупинився і зняв монохромну картину зі стіни. — Хочу це. — Скинув картину на підлогу і пішов далі. — Хочу цей рояль.

Він підійшов до Джойс, думаючи: хай там що станеться, для нього ніколи не буде нічого більш цінного, ніж знати, що вона вірить у нього. Майкл намагався знищити Джона, а тепер його не стало. Змінити минуле їм не під силу. Єдине, що вони могли, — зосередитися на майбутньому.

— Скільки разів на нас мама кричала, щоб ми розучували гами?

— Постійно.

Джон провів рукою по клавішах.

— Їй би це сподобалося. — Він узяв кілька нот, які вивчив ще мільйон років тому. — Сподобалося б, що я знову сів за піаніно.

— Так, — кивнула Джойс і сумовито всміхнулася. — Думаю, сподобалося б.

— Ти ні на що не здатен, — гавкнула Лідія.

— Я попросив би вас не розмовляти зі мною в такому тоні, — застеріг Джон.

Лідія поклала руку на талію.

— У тебе нема підстав для скасування кримінальної судимості. Навіть із цими… інсинуаціями… якими ти паплюжиш пам’ять мого сина, ти не маєш доказів.

— У цивільному суді вимога доказів не така вагома. І ви це знаєте.

— Ти хоч уявляєш, скільки років я зможу витримувати свідчення й слухання? — Вона вишкірилася, мов крокодил, показуючи два ряди перлисто-білих зубів. Її голос став тихим і тремтячим. — Я стара жінка. Пережила страшний шок. У мене бувають хороші дні й погані…

— Я можу заморозити все ваше майно, — сказав Джон. — Тоді ви проведете багато поганих днів у однокімнатній квартирі на Б’юфорд-Хайвей.

— Не смій мені погрожувати.

— А як щодо преси? — запитав він. — Джойс вас знайшла. Не сумніваюся, що репортери теж знайдуть. Особливо, якщо вона їм трохи допоможе.

— Все, я викликаю поліцію, — попередила його Лідія і на тремтячих ногах пішла до телефону.

— Усе, чого я від вас хочу, — щоб ви дали свідчення під присягою. Просто зізнайтеся, що Майкл мене підставив, що він убив Мері-Еліс, і ви більше ніколи мене не побачите.

— Я негайно викликаю поліцію, і тебе виведуть з мого будинку.

— А як вам сподобається, якщо на вашому ґанку отабориться кагал репортерів? Коли доведеться пояснювати, чому ви, знаючи, що ваш син — убивця, не зупинили його?

Вона зняла велику золоту кліпсу і приклала слухавку до вуха.

— Я нічого подібного не знала.

— Тітко Лідіє, у тому підвалі Майкл розповів мені одну дивну річ. — Її пальці застигли над кнопками, але номер вона не набрала. — Він знав, що помирає. Був цілковито впевнений, що помирає, тому й розповів мені дещо.

Слухавка сповзла Лідії на плече, і шнур хльоснув об металевий столик.

— Майкл розказав, що це він убив Мері-Еліс і що ви все про це знали. Він сказав, що то була ваша ідея — підставити мене. Сказав, що ви все це спланували від самого початку. — Він їй підморгнув. — А зізнання на порозі смерті не вважається неперевіреною інформацією, правда ж? Особливо якщо людина точно знає, що помре.

Лідія стиснула слухавку кістлявою рукою.

— Тобі ніхто не повірить.

— Пам’ятаєте ту поліцейську, котру він викрав, мало не забив до смерті, хотів зґвалтувати і вбити? — Він притишив голос, наче звірявся їй. — Здається, вона теж це все чула.