Карін Слотер - Лють

— Ти не знаєш, як це — мріяти про ідеальне життя, ідеальну родину, а потім народжується Тім, і ти почуваєшся сраним невдахою, — сказав Майкл.

Вона вдихнула якомога більше повітря, щоб прояснилося в голові.

— З чого це все почалося?

— Ти знаєш про Мері-Еліс.

— Я про інших. — Мали бути й інші.

— На який час ти хочеш повернутися в минуле? До вісімдесят п’ятого? Дев’яносто п’ятого? До минулого року? — На його обличчі знову грала посмішка. — Чорт, я не можу згадати, у яких то було штатах. Твій хлопець — фанат складати досьє, так? Він би сказав, що я розгулявся, коли старий Джонні вийшов на свободу. Я зняв рукавички, так би мовити, бо знав: коли стане жарко, єдине, що мені доведеться зробити, — тицьнути в нього пальчиком.

— То були діти.

— Повір мені, вони були набагато досвідченіші, ніж видавалося на перший погляд. Дуже зрілі, як на свій вік. — Він похитав головою, наче не міг стримати іронію. — Усі вони однакові, крутять динамо і думають, що це їм зійде з рук.

Зненацька Енджі відчула, як усередині наростає хвиля сорому. Скільки материних коханців казали те саме про Енджі? Скільки разів вона приймала від них подарунки: м’які іграшки, смачний обід у ресторані чи гарний одяг, — а потім чула, що мусить відпрацювати за це ротиком.

— Більшість тих дівчат так часто трахали, що вони навіть нічого не відчували, якщо їм з силою не заганяти. — Майкл знову на неї подивився, оцінюючи. — Ти була зовсім як Мері-Еліс. Ти це знаєш? Дражнила мене, дозволяла себе поцілувати, помацати, а тоді відштовхнула, наче ти краща за мене. — Він з огидою пирхнув. — Ти розігруєш із себе цілку-невидимку, але коли я був у тобі, то здавалося, мій член у клятому вакуумі.

Енджі уважно подивилася на пістолет, що лежав на канапі.

— Шльондри для цього добре підходять. З ними можна робити все, що завгодно, так? Тобто ти ж за це платиш.

Він повернувся до неї спиною й притис обидві руки до камінної полиці. Енджі не відводила погляду від «ґлока», сподіваючись, що зброя — це не злий жарт, який зіграла з нею уява.

— Я хотів лише трохи розслабитися з Алішею перед грою. А вона раптом знахабніла й погнала з квартири на сходи, наче я шмаркач якийсь. Я за таке лайно не плачу. Вона все напирала і напирала, тому я мусив її провчити. Майкл Ормвуд не платить.

Енджі притислася лобом до підлоги й покликала на допомогу всю свою силу волі, щоб витримати це.

— Так, я дозволив їй себе розізлити. — Вона почула кроки, відчула, що його ноги від її обличчя відділяло всього кілька дюймів. — Але всім пофігу, коли вмирає якась шльондра, правда ж? Усім до цього байдуже.

Вона міцно заплющила очі. Дозволила йому залізти собі в голову, дозволила контролювати себе, бо він цього хотів.

— Джону треба було зробити лише одне — розказати, — ризикнула Енджі. І додала: — Ти його двоюрідний брат.

— Та ну, кицюню, — цокнув язиком Майкл. — Ти справді думаєш, що у Джона був би шанс розтулити рота в залі суду? — Він похитав головою. — Я весь час ним грався, тягнув за мотузочки, коли мені цього хотілося. — Він захихотів сам до себе. — Звісно, я мало у штани не наклав, коли відчинив ящик з інструментами й побачив, що він туди поклав, але це дрібничка порівняно з шоком, який я для нього приготував. Я збирався побавитися з тією дівчинкою, а потім підкинути її Джонні — у ту смердючу діру, де він живе.

— Це не спрацювало б, — сказала вона, сама розуміючи, що це неправда.

— «Поліцейський-герой ловить серійного вбивцю на гарячому». Моя ДНК по всій кімнаті від того, що я тримав мертву бідолашку на руках. Влітає спецзагін, бачить Джонні мертвим, я ридаю від горя. Та мене б підвищили за те, що вбив виродка. Ти знаєш, скільки коштує привести у виконання смертний вирок? Я б легко заощадив місту двадцять мільйонів баксів.

— Правда однаково випливла б.

— Як? Усі його друзі розказали б? Турботливі рідні? Його віддана покійна мати?

— Тебе люди запам’ятали б.

— Мене ніхто не запам’ятовує, — відрізав Майкл, і Енджі зрозуміла, що зачепила за живе. — На першому плані завжди був Джон. А я так, на тлі, завжди на других ролях. Мене ніхто ніколи не помічав, і знаєш що? Тепер єдине, за що люди пам’ятатимуть свого дорогенького Джонні, — що він був серійним убивцею.

— Але ж Джон не вбивця, правда? — Він не відповів, і Енджі підвела погляд.

Майкл стояв перед зачиненими дверима, які, на думку Енджі, вели у гардеробну. Він підняв руку, промацав одвірок угорі й дістав ключа.

Енджі побачила врізний замок. Її серце впало.