Карін Слотер - Лють

— Джоне?

Він прокашлявся і змусив себе говорити.

— Ніж був їхнім головним доказом. Був експерт, який засвідчив, що язика відрізали саме ним. І це доводило, що вбивство було умисним.

— Так. Емілі хотіла заявити про порушення у веденні слідства. Вони стверджували, що під час досудового слідства передали Лідії звіт лікаря про укуси, проте Емілі так і не знайшла письмових свідчень цього. А це могло бути підставою для апеляції.

Джон прогортав сторінки, дивлячись на дати.

— Мама вже була хвора, коли працювала над цим.

— Вона не могла зупинитися, — сказала Кеті. — Дуже хотіла тебе витягти.

Джон не зміг дійти до кінця материного записника, одного з багатьох. Сторінки за сторінками, заповнені жахливими подробицями, про які його мати ніколи навіть чути не повинна була. Уже вдруге того дня він заплакав перед сестриною коханкою.

— Навіщо? — спитав він. — Навіщо вона все це робила? Апеляцій більше не приймали.

— Був мізерний шанс, — відповіла йому Кеті. — І вона не хотіла його втрачати.

— Вона була дуже хвора. — Він розгорнув записник наприкінці й побачив, що останній запис датовано тижнем до того, як вона востаннє потрапила в лікарню. — Вона не повинна була цього робити. Їй треба було старатися відновити сили, одужувати.

— Емілі знала, що вона вже не одужає, — сказала Кеті. — Останні дні свого життя вона провела, роблячи саме те, що хотіла.

Тепер він розплакався по-справжньому, великими сльозами, бо уявив, як його мама зосереджено обмірковує щоночі всю цю інформацію, намагається щось знайти, за щось зачепитися, щоб витягти його з-за ґрат.

— Вона ніколи мені не казала, — пробурмотів Джон. — Ніколи не казала, що займається цим.

— Не хотіла завчасно давати тобі надію, — відповіла йому Джойс.

Джон рвучко розвернувся. Чи довго сестра стояла у нього за спиною, він не знав.

Джойс не була сердитою, але спитала:

— Кеті, ну що це ти робиш?

— Лізу не у своє діло. — І Кеті всміхнулася так, як всміхаються, коли знають, що нашкодили, проте не сумніваються, що їм пробачать. — Залишу вас наодинці.

Проходячи повз Джойс, Кеті на мить стисла її руку. І зачинила за собою двері.

Джон досі тримав у руках записник, справу життя Емілі.

— Гарний у тебе кабінет, — відзначив він. — І Кеті…

— Як тобі це? — криво всміхнувшись, спитала вона. — Справжнє гомо в клані Шеллі.

— Зуб даю, тато зрадів.

Джойс пирхнула зі сміху.

— Ага. Такий радий був, що аж заповіт змінив.

Джон стиснув зуби. Він не знав, що на це сказати.

— Мама взяла з мене обіцянку не викидати ці записи. — Джойс показала рукою на комірчину. — А я хотіла. Хотіла викинути їх на подвір’я й запалити величезне багаття. Мало не зробила цього. — Вона невесело засміялася, наче їй самій було дивно, що вона не спалила всіх цих паперів. — І варто було. Варто було принаймні заховати їх кудись подалі чи закопати. — Джойс важко зітхнула. — Але я цього не зробила.

— Чому?

— Бо в цьому — вона. Усі ці папки, усі ці дурні записники. Ти знав, що вона ніколи нікуди не виходила без нотатника? — З відтінком іронії Джойс додала: — Звісно, ти не знав. Коли вона їздила до тебе, то не брала їх з собою, але вона працювала над ними, думала про них дорогою туди й назад. Іноді вона дзвонила мені серед ночі й просила подивитись якийсь незрозумілий закон, який вона знайшла і думає, що на його підставі можна розраховувати на нове слухання твоєї справи. — Джойс подивилася на шафки для документів, записники. — Вони наче крихітні шматочки її серця, її душі, і якщо я їх викину тепер, то це означатиме, що я її викидаю теж.

Джон провів рукою по обкладинці записника. Його мати віддала йому своє життя, усю себе присвятила тому, щоб витягти його з «Коустела».

І в усьому цьому був винен Майкл Ормвуд.

З таким самим успіхом Майкл міг би вбити Емілі, коли покінчив з Мері-Еліс. Міг пробити Джойс груди й вичавити життя з її серця. Господи, як Джон хотів його вбити. Забити його до непритомності, потім ухопити Майкла руками за шию і дивитися йому в очі, бачити, як до нього доходить, що він вмирає. Потім, на межі смерті, Джон би відпустив його шию, а потім знову стиснув, аби тільки побачити страх, цілковитий, бляха, жах, коли Майкл збагнув би, що він безпорадний. А тоді Джон би просто його покинув. Самого, у безлюдному місці, щоб він там здох на самоті, як собака.

— Джоне? — Джойс завжди інтуїтивно відчувала, коли його щось тривожило.

Він знову розгорнув записник, швидко проглянув материні записи.