Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Я цікавився у мого друга, психіатра Бориса. Він каже, що після вбивчої дози ніхто нікуди не йде і не їде. А тут-таки лягає, скручується калачиком, відключається… і помирає. Отже, шприц мав бути поряд з нею - або його забрали.

- Може, хазяї викинули, щоб зайвих неприємностей з міліцією не мати?

- Ні, вони якраз нормальні люди, дарницькі хлопці кажуть: навіть до дачі не заходили, побачили з порогу труп, він залишився стерегти місце злочину, а вона побігла до телефону-автомату.

- Приймається. Давай деталь номер два.

- Наші хлопці з бригади, котра по повіям працює, мені вранці розповіли: вони давно помітили одну цікаву обставину. Баришня випасала клієнтів або в ресторані «Столичний», або в «Метро». Потім брала у них гроші за культуру обслуговування і зникала. А наступного дня, зверніть увагу, тільки наступного дня кололась у криївках висотки на Заньковецької.

- Улюблене місце київських наркоманів, де на горищах і у підвалах можна цілий полк заховати. Скільки їх уже звідти ганяли, а їм там, як медом мажуть.

- Так ото ж! Є проміжок між «дістала гроші» і «вкололася».

- Нормально! Наркотиків у нас в ресторанах поки що не подають… хоча й не впевнений. Їх треба десь дістати. Але наскільки, Олексо, мені відомо, де вона брала наркотики, наші хлопці так і не встановили.

- А чого ви хотіли від них, товаришу підполковник? Картотеку спалили, про наркотики вголос і не заїкнись, не те написати у рапорті. Їм ще треба спасибі сказати, що вони за своїм контингентом наглядати продовжують. Інші давно би махнули рукою і знайшли собі легшу роботу.

- Не влаштовуй мені, Сирота, політінформацій! По справі кажи. До чого тут проміжок між «заробила, дістала, вколола»?

- А до того, що досі у покійної був чіткий маршрут: ресторани на Хрещатику, невідоме нам джерело поставки наркотиків і хованки у висотці. А тут її раптом аж у Дарницю занесло. І не просто в Дарницю, а на Русанівські сади. Навіщо?

- Навіщо? Це ти мене питаєш? Це я тебе мушу запитати.

- Отут виринає деталь номер три, товаришу підполковник. Дача, на якій вона померла. Вибрали не випадково, відслідкували.

- А що ж у ній такого особливого?

- Ідеальний глухий кут. З одного боку - залізничний насип. З другого і третього - дикий став, порослий комишем і усякою гидотою. Через дорогу навпроти навіть не дача, а напіврозвалена хижка, в якій уже рік ніхто не з’являється. До чого я веду? До деталі номер чотири. Одна з подружок покійної… ну, така сама блудяжка, як і вона, пригадала, що бачила через вікно ресторану, як баришня сідала в таксі. І не сама. На жаль, єдине, що вона зафіксувала - то був мужчина.

- Ну, тепер зшивай усе докупи.

- До речі, ви самі мені підказали, як це зробити. Хорошадівчина з хорошоїсім’ї. А виховання - не проп’єш. Як і його відсутність не замаскуєш.

- Макаренко, ближче до справи.

- Єсть! Отже, вона повія, але не з дешевих. І не з тих, що ходять до лазні раз на місяць, щоб, вибачайте, заразом і помитися. Вона слідкує за собою і головне… наркоманка! Визнаю. Але всіляку гидоту самопальну колоти собі не стане. Отже, вона має власне джерело дуже хороших наркотиків. Якщо про цю заразу взагалі можна казати, що вона хороша.

- Високоякісну. Ймовірно фабричного виробництва. Таку, що тільки під «червону печатку» видається. Ну що ж - це реально. Щоправда, ризиковано. Дуже ризиковано. Хочу сказати - нам із тобою туди лізти. Добре, вибач, продовжуй.

- Як я це бачу, Іване Борисовичу? Кореєць зняв нашу баришню під рестораном «Столичний», тільки-но вона до нього підійшла. Десь о двадцять першій годині.

- Під рестораном чи в самому ресторані?

- Під, Іване Борисовичу, під. Перехопив. Не знаю, що він їй наговорив, можливо, щось на взірець: є хороша компанія порядних людей, яких треба розважити. Ніякого ризику, зате хороші гроші. А чому на дачі? А щоб ніхто не придивлявся. І не стукав у партійні органи стосовно розпусти.

- Приймається. Далі.

- Далі він ловить таксі, завозить баришню у той глухий кут і у неї на очах вбиває водія.

- Навіщо?

- В порядку ілюстрації, що буде з нею, якщо вона не розкаже, де бере хороші наркотики. Вечір, точніше ніч, у тому кутку і вдень нікого немає, господарі на дачі взагалі тільки на вихідні з’являються, вони наступного ранку випадково туди зазирнули, щось там забрати, тобто, є де розв’язати язика не те що переляканій блудяжці, а й усьому штабу «Молодої гвардії», вибачте за блюзнірство.

- Дограєшся ти колись зі своїми порівняннячками.

- Все може бути. Продовжую. Після такої демонстрації баришня, звісно, виляпала все, що знала. Кореєць, можливо, її навіть похвалив. Не бив - це точно. Нічого такого прозектор не помітив. А далі - швидко, професійно, не побоюся цього слова, інтелігентно - коняча доза у вену шприцом самої дівчини, труп у хатинку, двері зачинив, відбитки витер, повернувся до машини, водія перетяг у багажник і вперед, на канал!