Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Продовжуй, Сирота, продовжуй, чого замовк?

- Кореєць приїхав, влаштував своє слідство, знайшов винуватця, покарав його, але!… З’ясувалося, що частину товару Дембель уже загнав. Що робити корейцеві? Послатися на складні погодні умови в районі опіумних плантацій? На брак робочої сили? На недобросовісність суміжників? Там, де працює кореєць, такі виправдання не проходять.

Генерал пирхнув:

- Порівняння у тебе, Сирота, точно, як каже наш замполіт, на межі антирадянщини, а часом і поза нею.

- Він не тільки каже, товаришу генерал, а й пише. І на мене, і на начальника розшуку, і на вас особисто, і на всю нашу Управу. Робота у нього така. Ви не повірите, але він у шкільному оркестрі на барабані грав. Природжений стукач!

Генерал хотів сказати щось позастатутне, але тільки буркнув:

- Порозводилося писателів! Уже на туалетний папір сибірської тайги не вистачає.

І тут Генералові подзвонили по нашій службовій лінії. Він узяв трубку, відгукнувся, послухав, потім обірвав співрозмовника:

- А оце ти йому зараз сам скажеш! Він поряд стоїть! Тримай, Сирота, Дарниця тебе вітає!

Я одразу збагнув, що начальник райвідділу чомусь добряче знервований.

- Сирота, що ти сказав отим таксистам?

- Котрим?

- Котрі наш райвідділ ледь-ледь не розібрали по цеглинці.

- Ну, то вже перебільшення. Я їх заспокоїв, умовив повернутися до роботи, вони посприяли слідству… а що таке?

- Ти їм якісь поради щодо похорону вбитого водія давав?

- Ніяких, а що сталося?

- Щоб ти знав - я тобі з райкому партії дзвоню! Таксисти замість везти покійника на цвинтар принесли труну сюди, поставили перед входом, стоять мовчки… а оркестр грає!

- Ну то й що? Вони ж домовиною дверей не вибивають. Може, вони хочуть, щоб його посмертно в партію прийняли, як на фронті… чекай, а може він вже комуніст? Так усе правильно, не до церкви ж його нести.

- Сирота, не роби з мене ідіота! Ти знаєш, що оркестр грає?

- Мені звідси не чути. Напевне Шопена.

- Ага, зараз! «Ви жертвою впали в пекельній борні!»

- Ну і що? Прекрасна революційна пісня. Під неї Леніна ховали. Історичний факт.

- От і я - про факти. І теж історичні. У нас тут поряд із райкомом партії у клубі ЖЕКу хор старих більшовиків.

- А що їм ще робити, окрім співати?

- Стули писок і слухай! У них якраз сьогодні була репетиція.

- Ні, тільки не це!

- Це, Сирота, це! Діди приповзли на знайомі звуки і зараз стоять біля труни і співають! А народ з усіх боків біжить! Послухати!

- І що?

- Що співають? Зараз прислухаюсь… ось! «Свавілля впаде - і повстане народ, великий, могутній і вільний». Далі ти мусиш знати, як не знаєш, то я дістану слова, щоб було що співати у ка-пе-зе!

- А чому я? Вони ж не у мене під вікнами співають.

- А що накажеш робити? Он партія вже по стелі бігає… ой, щось я не те сказав!

- Партія, товаришу полковник, має завжди бути з народом.

- Ти ще мені накажи, щоб я разом із першим секретарем теж вийшов і заспівав?

- Не маю права наказувати вам, а тим більше - першому. Ось товариш генерал трубку просить.

Генерал трубку взяв, але кулака під носа мені таки тицьнув.

- Слухай, ти, гармата чернігівська… яка гармата? Тринадцята, що в парку на Валу! Негайно забезпеч дві машини супроводу з мигалками для траурного кортежу. Одну попереду, другу ззаду, як належить. Що райкомівці робитимуть - то їхня справа, а ти негайно вийди до людей і попрощайся з роботягою рідним висловиш співчуття, а всім пообіцяєш, що вбивцю ми обов’язково знайдемо і покараємо. Виконуй! Потім доповіси.

Поклав трубку, глибоко зітхнув і поцікавився:

- Сирота, це твоя ідея щодо улюбленої пісні вождя?… мовчи, не розстроюй. Давай краще про цього головоріза, котрий кореєць. Я так зрозумів, що він шукає наркотики аби покрити недостачу. І гроші на пеню. А далі що буде?

- А далі, товаришу генерал, буде ще одне вбивство.

- А тіпун би тобі на язик! - спересердя кинув Старий.

- Приєднуюся до думки ветеранів, - додав Генерал, - наплачемося ми з твоїми версіями… щоб не наврочити.

Тут знову озвався Старий:

- Ви йому, товаришу генерал, не дуже вірте. Немає ідеальних злочинів, отже немає ідеальних злочинців, є лише молоді сискарі, котрі біжать попереду паровоза і можуть проґавити стрілку. Паровоз в один бік, а сискар - в інший. І не побачить помилку, якої припуститься злочинець.

- Вмієте ви втішити, Іване Борисовичу, - знову зітхнув начальник Управи. - Тепер нехай молодь мене послухає. Справу по смерті наркоманки порушили?

- Ні. Батьки проти. Як у тому анекдоті, кажуть, як померла, то померла.