Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

Я не встрявав. І не перебивав. Я терпляче дочекався, коли замполіт почав відривати дупу від стільця і заворушив губами перед тим, як пролепетати: “Прошу слова!”

Я різко підвівся, свідомо грюкнувши стільцем, і сказав:

- Це я прошу слова! У мене запитання до товариша комісара… пробачте, товариша підполковника. Яка філософська доктрина є офіційною в нашій комуністичній партії і нашій радянській державі?

Замполіт застиг з виряченими очима і відкритим ротом. По зміні виразу обличчі Генерала я зрозумів, що спочатку він хотів заткнути мені рота, але одразу збагнув, що заповідається на досить жвавий фінал цієї занудної говорильні.

- Ми чекаємо, товаришу підполковник! - підігнав я комісара. Той благально подивився на вищих за рангом. Найбільшим гуманістом виявився Полкан, він же начальник розшуку. Постукав себе вказівним пальцем по правому борту піджака. Замполіт скосив очі на свій ромбик з профілями Маркса і Леніна і радісно вигукнув:

- Марксизм-ленінізм!

- Так ото ж! - не приховуючи єхидства, продовжив я, - а складовою частиною наукового матеріалізму, що лежить в основі марксизму-ленінізму, є науковий атеїзм. Так, товаришу підполковник?

- Д-до чого тут ваш ат-ат-атеїзм? - аж заникуватися почав замполіт - Ми що - в ц-церкві?

- Ми між двома церквами: Софією і Андріївською. Але я мав на увазі інше. Науковий атеїзм неспростовно довів, що так звані ритуальні жертвоприношення не вмилостивлять неіснуючих богів. І ніякої користі справі не принесуть.

Тут уже втрутився Старий.

- Сирота, переклади. Бо зараз точно доведеться нашому комісарові ворожку викликати. Переляк викачувати. Звичайна «швидка» не допоможе, навіть якщо приїде доктор Корольов. (про доктора Корольова, який був пострахом усіх київських псевдохворих, див. у романі «Комісар Мегре і Кіціус», - авт.).

- Будь ласка. Як я зрозумів, йдеться про те, щоб в історії з убивством дільничного зробити крайнім мене. Я не проти! Прапор в руки. Можете мене покарати, вигнати і навіть віддати до суду. Але - все це не припинить серії вбивств, розпочатої в Піонерському парку. Тільки чи вистачить у нас крайніх - не знаю.

Генерал споважнів:

- Нарада закінчена. Сирота, за п’ять хвилин чекаю вас у себе. Товаришу полковник, вас теж. А вас, Іване Борисовичу, також попрошу зайти. Буду вдячний.

Старий перехопив мене на виході і тихо поцікавився:

- Олексо, у тебе є що-небудь у прикупі, окрім твоїх філософських заморочок? Чи ти знову відгавкуєшся замість дякувати за науку?

- Дещо є. Був час подумати, співставити.

- Ну дивись. А головне - остерігайся комісара. Бо після покійного Руднєва я серед цієї породи жодної порядної людини не стрічав.

Від автора: думаю, доречно нагадати, що юридично в радянській міліції існувала чітка вертикаль підпорядкування. Райвідділ підлягав місту, місто (за винятком Києва і Севастополя) - області, область - міністерству в столиці союзної республіки. А воно, відповідно - Москві. Але на практиці суворий контроль, особливо за отакими, як мій друг Олекса, здійснювали компартійні структури - горезвісні «відділи адмінорганів», повноважними і дуже небезпечними представниками яких були отакі от замполіти.

А стосовно згаданого Старим генерал-майора Семена Руднєва, то він з 1941-го по 1943-й рік був комісаром партизанського з’єднання імені Ковпака. Згідно з офіційною радянською історіографією, загинув у бою. І тільки в роки перебудови спливла інформація, що насправді партизанського комісара застрелила спецагент НКВС, вона ж - радистка штабу. Підстава - секретний наказ Лаврентія Берії. Причина - спроба Руднєва вступити в переговори з командуванням загонів ОУН-УПА для спільних бойових дій проти фашистів. Чи знав про це Старий? Невідомо. В усякому разі, навіть у відвертих розмовах з Олексою віч-на-віч про це не йшлося.

Олекса Сирота:

Як я і побоювався, замполіт теж сидів у кабінеті Генерала, хоча офіційно його ніхто не запрошував. Мало того - за п’ять хвилин перерви він оговтався і одразу кинувся топити мене по повній програмі:

- Товаришу Генерал! Вимагаю негайного відсторонення капітана Сироти від усіх справ, що він веде, і призначення службового розслідування.

- Підстави?

- Я маю інформацію, що капітан Сирота намагається розробляти глибоко хибну та ідеологічно шкідливу версію щодо наркоманії. А як відомо…

- Мені це теж відомо, - різко обірвав Генерал, - говоріть по суті, ми не на партзборах.