Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Нарешті, з боку алеї почувся тупіт копит. У ранковому тумані кілька разів блиснули ліхтарі, встановлені на передку карети. Перевалюючись на вибоїнах і розбризкуючи воду з калюж, екіпаж під'їхав до іншого краю галявини. Слуга в лівреї зістрибнув з зап’яток. Відкрив дверцята, відкинув сходинки та схилився в чемному уклоні. З карети, на вкриту краплями води траву ступив герцог. Не дивлячись у бік чоловіків, які чекали його появи, він подав руку своїй супутниці. На траву зійшла його дружина. Слідом за нею обережно ступаючи сходинками, з карети спустився секундант герцога, теж іспанський гранд.

– Ти побачиш люба, як швидко я розправлюся з цим мерзотником!

Поцілувавши дружину, герцог рвучко розвернувся і рішучими кроками попрямував до віконта. Слідком, плутаючись в пожухлій траві, що чіпляла його за франтівські чоботи, поспішав секундант.

Але не встигли вони пройти й п'яти кроків, як за деревами почувся хвацький свист. Слідом за свистом пролунали постріли. До карети підбігли шість чи сім чоловіків, з обличчями закритими до половини чорними хустками. Знову пролунали постріли. Двоє слуг і кучер впали мертві. Поранений секундант, вхопившись однією рукою за упряж, іншою намагався дістати пістолет, але його добили декількома ударами палаша.

Герцог, розрядивши в нападників обидва пістолети, поранив одного з них і тепер відступав до карети, відбиваючи шпагою і кинджалом удари трьох супротивників. Він зі злістю викрикував прокльони рідною мовою на адресу пройдисвіта-віконта.

Перелякана жінка кинулася всередину карети, в надії знайти там укриття, але один з чоловіків вистрілив їй в спину. Герцогиня впала. Пострілом з другого пістолета, чоловік влучив герцогу в голову. Іспанець без духу впав на мокру траву. Прибравши пістолети за пояс, чоловік став на сходи та нагнувшись над жінкою перевірив пульс. Переконавшись, що вона мертва, він дістав з-за пазухи золоте кольє і надів його на шию нещасної, ретельно застібнувши замок. Зістрибнувши на траву, він попрямував до віконта, що стояв біля дуба.

– Стійте панове, зупиніться. Ім’ям короля! Наказую зупинитися! – долинув до них віддалений крик.

Почувся тупіт копит кількох коней, що стрімко наближався. Відреагувавши на вигуки, віконт, немов би прокинувся.

– До бою панове! – подав він команду.

Віконт і його супутники стрімко вихопили пістолети. Знову пролунали постріли. Чоловіки із захованими за хустками обличчями, снопами повалилися на траву. Їхній ватажок розвернувся і щосили кинувся геть, затискаючи долонею поранене плече. Віконт метнув кинджал. Пролунав зойк і втікач впав. Він спробував повзти, але сили залишили його, і він затих.

На галявину вилетіли з десяток вершників на змилених конях. Вершники тримали в руках списи, прикрашені трикутними вимпелами з символами королівської гвардії. Офіцер, зістрибнувши з коня, підбіг до віконта і його супутників. Він з жахом озирався на всі боки, намагаючись зрозуміти що сталося.

– Віконте, у мене лист від короля. Він просить вас вирішити все мирним шляхом. Смерть герцога загрожує нам незворотними політичними наслідками. Під загрозою торгівельна угода.

– Ви спізнилися офіцере, втім, як і ми. Якісь мерзотники напали на карету герцога. Убитий він, його дружина і секундант.

– О Боже. Як таке могло статися? І де? У Булонському лісі.

– Передайте його Величності королю Франції Людовику XIII Справедливому, мої щирі співчуття. Винні покарані. Зазвичай, краще було б цих покидьків четвертувати або повісити, але ми були в меншості. Слуги не беруться до уваги. Можна підвісити їхні тіла на Ринковій площі. Раптом хтось впізнає цих пройдисвітів. Тоді, король зможе забрати їхні будинки і худобу до державної скарбниці.

– Звичайно, я передам ваші слова віконте, але яка трагедія. Здається, у них у Парижі залишилися діти.

– Ні, діти в Іспанії. Міркую, що родичі подбають про сиріток.

Віконт підійшов до тіла ватажка нападників. Насилу витягнув зі спини кинджал, протер лезо об траву і сховав його в піхви.

– Я особисто відвідаю начальника міської варти і усе розповім, – приклавши пальці до капелюха, віконт розвернувся і попрямував до карети. Супутники віконта рушили слідом.

Пізно ввечері того ж дня в невеликому придорожньому трактирі віконт зустрівся з людиною, яка замовила ранкову «виставу». Як і його співрозмовник, віконт ховав обличчя під каптуром плаща. Сівши за стіл він взяв склянку і зробив пару ковтків.