Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Весь цей час Льолька ще й писала. Часом від перевтоми на неї накочували напади головного болю і нудоти. Разом з ними приходили колишні страхи, що у неї нічого не вийде і кар'єра письменниці закінчиться, так і не розпочавшись. А ще вона дуже боялася втратити Алекса.

Звикнувши жити сама, Льолька, отримавши в особі чоловіка опору і захист від усіх життєвих проблем, зараз почала панічно боятися його втратити. Причому вона боялася втратити Алекса не в фізичному сенсі, а в їхніх відносинах. Під час таких нападів їй хотілося пригорнутися до нього, немов у дитинстві до татка. Обхопити його сильну руку від якої лине теплом і спокоєм. Льолька хотіла, щоб Алекс гладив її по волоссю, ніжно цілував в кінчик носа і в мочку вуха. Тоді всі її страхи минали, а головний біль, стихаючи, відступав без всяких пігулок. Але останнім часом замість Льольки, цей бовдур гладив здебільшого келихи з коньяком і пляшки з вином. Залишившись на самоті зі своїм болем і страхіттями, Льолька тихо плакала, наковтавшись пігулок і сховавши мокрого носа в подушки.

Однак, старовинна приказка «немає лиха без добра», виявилася в повній мірі застосовна у Льольчиному житті. Через байдуже ставлення до себе коханого чоловіка, у Льольки виходили чудові тексти. Соковиті діалоги, уболівання сердечний біль героїв, написані з надривом, викликали захват спочатку в редактора видавництва, а потім і у читачів. Але її це вже не тішило.

Взагалі їй не сподобалося писати книги «на замовлення». Складалося враження, що вона знову працює у газеті і пише замовні статті. Лише довгі розмови з її новою вчителькою Луїзою де Фоссе і видавцем Віктором Наумовичем, допомогли Льолі позбавитися цього почуття.

Старші друзі докладно роз’яснили, що поки Льолька впевнено не займе місце в першій шерензі світових зірок детективного жанру, їй доведеться забути про те – чого душа бажає писати. Автору детективів, як і копірайтеру або журналістові, треба було насамперед писати книги, які будуть продаватися. Усі душевні та глибокодумні твори, повинні були створюватися у вільний час, або бути відкладеними на кілька років. Постраждавши за звичкою декілька діб, і вдосталь пожалкувавши себе кохану, Льолька, зітхнувши, почала творити. Ось тут їй і допомогли власні душевні переймання. Аби дарма не «пиляти» чоловіка, Льолька всі невимовлені слова і обуренні почуття викладала на сторінках рукопису. Це допомагало, але на нетривалий час.

Два дні тому, коли після чергової співбесіди з психологами Алекс опівночі з'явився додому «на рогах», Льолька, зітхнувши, допомогла йому дістатися до канапи й роздягнувши поклала спати. Вранці, привівши до тями коханого чоловіка за допомогою томатного соку й невеликої кількості горілки, Льолька нагодувала Алекса смачним сніданком. За кавою, вона знову спробувала донести до його мозку, що почав прокидатись, свої почуття. Без галасу і без істерик Льолька розповіла Алексу за те, що переймається за нього. Казала, що їй не все одне, як складеться їхнє подальше спільне майбутнє, що вона життя без нього не бачить і згодна разом з ним пройти, цей бісів курс реабілітації. Нарешті ж – вона й досі у нього закохана!

Життєвого досвіду – як відвернути коханого від спиртного і пробудити у нього цікавість до життя, у Льольки не було. Переглянувши у всезнаючому Google добірки і поради психоаналітиків на тему боротьби з «зеленим змієм», дівчина зробила висновки, що там теж ніхто нічого не знає. Тому вона все робила за своїм розумінням. Робила саме те, що вважала за потрібне.

Вислухавши красуню дружину, з червоними після безсонної ночі очима, Алекс погодився з її умовляннями. Пообіцяв сьогодні більш «Ні-Ні». Наступного дня, вони призначили спільний похід до комісаріату, до старшого психолога управління. Заспокоєна Льолька вийшла з кухні. Але не встигла вона дійти до дверей спальні, як почула за спиною знайомий звук легкого дзвону скла, коли горлечко пляшки торкається краю склянки і нестерпне булькання. Льолька миттєво повернулася до кухні, де зловила Алекса на гарячому.

Злість, що нахлинула і миттєве роздратування вилилися в одному слові: – Ганчірка!

Трохи поміркувавши, Льолька додала стандартну на її розуміння в таких випадках фразу: – «Якщо не кинеш пити ти, то тоді тебе кину я!». Потім змішуючи українські, російські та французькі лайки, Льолька, ридаючи, покидала у валізу найнеобхідніші речі. З валізою в одній руці і з портфелем, у якому вмістився ноутбук і робочі блокноти, в інший, вона вискочила з квартири, навіть не зачинивши за собою двері. Піймавши на вулиці таксі, Льолька поїхала до Марселю.