Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

З кам'яним виразом на обличчі Абдул ібн Гамід III розгорнув послання і прочитав нерівні рядки. Закінчивши читати, він різким рухом викинув дротик в море.

– Мій пане! Дати команду почати переслідування? – літній слуга з благанням дивився в обличчя паші. – Вони не повернуть Сулеймана?

– Ні Алі. Не потрібно переслідування. Сулейман вже потрапив до Джаннату. Я маю надію, що Аллах Всемогутній гідно винагородить мого улюбленого сина.

– Його вбили?

– Ні Алі. У полоні він захворів на чорну хворобу і помер. Невірні дозволили його супутникам поховати Сулеймана за нашими обрядами.

– А, як же викуп? Ти їм не помстишся? Даси йому ось так піти, оманою заволодівши скарбом?

– Мій старий і вірний слуга. Це всього лише камені. Але я передбачив такі наслідки і покараю іспанського ідальго за оману. Мій ювелір на зворотному боці каменів вирізав прокляття для його майбутніх власників. І герцог дель Інфанто і його нащадки будуть вмирати від насильницької смерті. Кожен камінь це вирок. Навіть, якщо невірні їх розділять, закляття не втратить своєї сили. Накажи зібратися воїнам до читання намазу. Ми повинні подякувати Аллаха і попрощатися з Сулейманом. А що до помсти, то після молитви я відправлю поштового голуба з наказом про виступ. За кілька днів, десятки галер з нашими воїнами прибудуть до Малаги. Ми влаштуємо набіг з моря на Валенсію. Саме там помер Сулейман. Час повернути це місто у володіння нашого емірату. Так невірні заплатять за смерть мого сина. Але головне покарання понесуть нащадки віроломного герцога – поки його рід назавжди не зникне з лиця землі.

На борту іспанського судна, у своїй каюті дон Антоніо Фернандес де Мендоза герцог дель Інфанто із захопленням розглядав рубіни.

– Ви, навіть не уявляєте капітане, що це за скарб. Ці рубіни сарацини викрали з храму Озіріса у Абатоні, в Єгипті. За них ходять легенди ще з часів Олександра Великого. Володар цих каменів за переказами, буде нагороджений довгим і щасливим життям. Його скарби будуть збільшуватися. В усіх справах його буде супроводжувати успіх. Тут, навіть вирізані якісь письмена, – герцог, узявши лупу, і далі розглядав камені. – Найбільший я вважаю, прикрасить перстень. Я піднесу його в якості подарунка нашому кардиналу. Ці три, прикрасять кольє, яке я замовив для моєї дружини – донни Магдаліни. Що робити з рештою каменів я вирішу пізніше. Як на мене, вони будуть чудово виглядати в руків’ях стилетів.

Котеджне селище, передмістя Марселя, Франція, березень 2015 року

Льолька відсунула ноутбук. Діставши з пачки цигарку, вона підкурила і підійшла до вікна. Штормовий вітер гнав поверхнею бухти короткі злі хвилі, які бризками розбивалися об кам'янистий берег.

Ось і почалася нова історія. Легенда тринадцяти рубінів, дев'ять з яких були вставлені в руків’я стилетів Чезаріо Борджіа, давно не давала їй спокою.

З часу її перемоги в Міжнародному літературному конкурсі пройшло вісім місяців. За цей час Льолька встигла написати ще два романи на замовлення видавництва, а зараз працювала над третім. Але думки про рубіни не давали їй спокою. І ось сьогодні вранці вона вирішила виписатися, щоб, хоч трохи розвантажити мозок.

Останній роман, залишений редактору на вичитування, розповідав за операцію, в якій брав участь її чоловік – комісар поліції Олександр Деланж. Операція загалом пройшла успішно, та наприкінці виникли обставини, які призвели до трагічних наслідків. Разом з одним із злочинців, загинули напарник Алекса – Серж Дюпре і двоє офіцерів управління кримінальної поліції Анже. Сам Алекс отримав важку контузію, кілька поранень і півтора місяці провів на лікарняному ліжку.

Два тижні Льолька не відходила від чоловіка, спочатку у відділенні інтенсивної терапії, а потім у палаті. Алекс видужував важко. Він постійно переймався через загибель хлопців. Але не тільки це послужило причиною тривалого лікування.

Три шрами спотворили його обличчя. Два невеликих – від металевих кульок, які вирвали м'язи на підборідді і лівій щоці, і один великий – від уламка скла. Шрам починався трохи нижче правої скроні, проходив щокою і рваною стрічкою спускався до підборіддя. Лікарі, які проводили операцію, насамперед дбали за видалення з ран чужорідних тіл і зупинці кровотечі. Краса обличчя пораненого детектива хвилювала їх найменше. Головне для них було врятувати його життя.

Потім, коли його вже перевели до палати, Алексу запропонували провести пластичну операцію, але він відмовився. Відкинув він, навіть пропозицію свого друга Крістіана, який разом з дружиною і мачухою – графинею Луїзою де Фоссе, часто відвідували його у шпиталі. Льолька вважала, що ці шрами він залишив на знак нагадування про загиблого друга, хоча смерть Сержа Дюпре ніхто йому в провину не ставив.