Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Крістіан знизавши плечима за прикладом гостя почав їсти. Пішла зміна страв. Потім служник і кухар прибрали посуд й принесли сигари і коньяк. Подали каву. Крістіан розпалив камін. Незабаром у кімнаті запахло палаючими дровами. Відкривши вікно, граф налив у келихи коньяк і розкурив сигару. Віардо приєднався до нього.

– Як наш молодий комісар і його чудова дружина? – Крістіан влаштувався в широкому шкіряному кріслі біля каміна.

– Погано. Вони знову посварилися, – зітхнув Віардо. – Ольга поїхала до Марселю. Працює над новим романом. На дзвінки майже не відповідає. А у Алекса черговий напад депресії.

– Це через поранення?

– І так і ні. Він страшенно комплексує з цього приводу. Ніколи б не думав, що він на цьому може зламатися. Та ще ці бісові психологи. Йому досі не дали дозвіл стати до оперативної роботи. А це його вбиває найбільше. Коли я їхав, хлопці насилу витягли його з «Золотого сонця» і відвезли додому.

– Може Ользі варто побалакати з ним?

– Та балакала вже не раз. Після його виписки з шпиталю, він спочатку комплексував через шрами, що спотворили його обличчя…

– Я пропонував йому зробити пластику, але він навідріз відмовився, – урвав співрозмовника Крістіан.

– Так. Я в курсі. Він з усіма так. Відкидає будь-яку допомогу. На початку зими Алекс став менше звертати на це увагу. Здавалося, що справи почали поліпшуватися, але потім йому не дали дозвіл психологи. І все. Він, ніби махнув на себе рукою. Ольга намагалася вивезти його в передмістя Марселя, де вони купили котедж. Там відокремлене місце. Їхні друзі, дуже рідко приїжджають до своїх домівок, які розташовані поруч. Решта сусідів з’являться тільки під час курортного сезону. Там суцільно багатії з Марселя. Але зараз у селищі майже нікого немає. Та він теж навідріз відмовився від цієї поїздки. Алекс не може без улюбленого заняття. Без сиску. Повернувшись до Парижу, вже вкотре поспілкуюсь з керівництвом. Ми можемо втратити відмінного детектива.

– А може він переймається через загиблих хлопців?

– Це теж присутнє. Я сам часом звинувачую себе за те, що дозволив їм взяти участь у затриманні цих басків. Це робота для спецназу. Але хіба його можна було зупинити? Тим паче тоді ми не знали, що вони готують теракт. Алекс і Дюпре вийшли на них у зв'язку з потрійним вбивством, яке сталося на паркувальному майданчику біля бару в Анже. Їм знадобилося майже півтора місяці, щоб дістатися до цих виродків. І вони взяли майже всіх. Залишився цей хлопчисько. Ніхто й гадки не мав, що він натисне на кнопку. Серж майже його вмовив. Але в останню мить все пішло шкереберть. З'явився цей ідіот Монсиньи з дівчиськом і все зіпсував.

– Жахлива у вас робота Мартіне. Адже, по суті, йдучи на службу, ви не маєте уяви, повернетеся додому чи ні. Це дуже страшно. Особливо для ваших рідних. Але, напевно, це вас затягує. Звичка до небезпеки. Ти сам проміняв крісло радника міністра на посаду керівника оперативно-слідчої бригади. Ось і Алекс не може без цього. Але гадаю, що без підтримки Ольги йому не впоратися. Мати теж такої думки.

– Та за яку підтримку зараз може йти мова? Дівча на межі нервового зриву. Вона не відходила від нього у шпиталі. А після одужання він з нею розмовляти не хоче. Лихо мені з ними. Вона довго терпіла його пиятики. Кілька днів тому Ольга намагалася напоумити Алекса. Але не втрималась, нагримала на нього, розрюмсалась, покидали речі у сумку й поїхала до Марселя. Її теж можна зрозуміти. У неї зобов'язання перед видавцями. Якщо вона зараз дасть збій, то знову піднятися на цей рівень для неї буде дуже складно. Це її третя книга. І вона, якраз про ті події, після яких і почалася ця божевільня. Сам розумієш – замовлення потрібно відпрацьовувати.

– У неділю матуся з Віктором повертаються з Британії. Я завтра ж їй зателефоную і, ми всі разом поїдемо до Ольги. Ти правий. Дівчину потрібно терміново підтримати. Вона одна в чужій країні, а коханий чоловік не може відірватися від склянки. Якщо потрібно, то я можу побалакати з вашими керівниками.

– Дякую Крістіане. Гарно коли є друзі. Якщо моїх слів буде недостатньо, я відразу повідомлю тобі. Жозефіна не приєднається до нас?

– У дружини сьогодні вільний день. До неї прилетіли дві подруги з Америки, тож вони поїхали розважатися в місто. Не буду ж я вислуховувати, як вони перемивають кісточки своїм родичам і знайомим, яких я, навіть по іменах не всіх знаю.

– Радий за вас.

– Дякую. А ти, так і залишишся парубкувати? Тобі вже тридцять п'ять, адже ми з тобою однолітки.