Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Блек підвівся, витріщаючись на літак.

— Вони побачили нас! — видихнув він. — Не могли не побачити! Скоро вони будуть тут!

Усі троє заклякли, спостерігаючи, як, зробивши ще одне коло, літак попрямував до них.

— В укриття! — заволав Блек і гарячково помчав до лісу.

Двоє інших також кинулися навтьоки, але літак уже наздогнав їх. Апарат із гуркотом і свистом вітру промчав над ними на висоті ста футів. Кітсон і Джинні побачили двох чоловіків, що з відкритої кабіни витріщалися просто на них. А тоді літак розвернувся й полетів геть.

Хлопець із дівчиною злякано перезирнулися.

Блек заволав:

— Біжіть в укриття, дурні! Не стійте там!

Не зважаючи на нього, Алекс мовив:

— Вони побачили нас і скоро будуть тут, Джинні.

— Так. Я ж казала, що нас наздоженуть.

Кітсон швидко підійшов до дороги, перетнув її, зігнувся й поглянув понад трав'янистим бордюром на довгий зиґзаґ дороги, що вела в долину.

Він побачив, як на відстані десяти миль швидко мчать три машини, лишаючи по собі хмари пилу на вигинах дороги.

Повертаючись до Джинні, юнак відчув, як страх стиснув його серце.

— Вони вже близько!

Лаючись, Блек вийшов із лісу.

— Ти бачив їх?

— Так. Судячи зі швидкості, вони будуть тут за десять хвилин.

— У нас іще є шанс, — тремтливим голосом мовив Ед. — Беріть «б'юік». Якщо ми опинимося по той бік вершини, то ще матимемо надію.

— За милю дорога зникає, — відказав Кітсон. — Можемо спробувати видертися вгору...

Блек підбіг до фургона й повернувся з автоматичною гвинтівкою.

— Вони не візьмуть мене живим, — блискаючи очицями, мовив він. — Камера смертників — не для мене.

Кітсон відчинив двері «б'юіка», й Джинні сіла біля нього.

Алекс відчував, як дівчина тремтить, і поплескав її по коліну.

— Розслабся, — сказав юнак. — У нас досі є шанс.

Коли Блек вмостився біля Джинні, юнак відпустив гальмо й вивів «б'юік» по траві на дорогу. Усі троє озирнулися на панцерник, що сховався під деревами.

— Ті покидьки казали, що це найбільш захищений броньовик у світі, — рикнув Блек. — І вони не блефували.

Стрибаючи й хитаючись, машина поїхала дорогою.

Блек визирнув з вікна, щоб востаннє глянути на броньовик. «Там понад мільйон доларів, — подумав він. — Усе моє майбутнє й ціле життя зійшлося на ньому».

Не відриваючи погляду від дороги, Кітсон зосереджено вів машину, ковзаючи на поворотах. Вони сягнули першого крутого повороту. Водій сповільнився, щоб здолати його, але не зміг. Йому довелося спинитися й позадкувати, вислуховуючи Блекові прокляття.

Коли вони знову почали підніматися, літак, наче турботлива вівчарка, закружляв угорі.

— Якби ж я тільки міг підстрелити того покидька! — проревів Блек, витріщаючись на літак, що описував над ними кола.

Удалині почулося пронизливе виття поліційної сирени.

Джинні затремтіла, стискаючи долоні в кулаки.

Кітсону складно було втримати машину на дорозі, вкритій ямами та камінцями, що насипалися з гори під час бурі.

Ліворуч височів гірський схил, прямовисний, наче гранітна стіна. Праворуч над долиною зяяла прірва.

— Далі ми не проїдемо, — сповільнюючись, оголосив Кітсон. — Десь тут і закінчується дорога.

За новим віражем Алекс різко спинив машину.

Каменепад заблокував дорогу. Способу об'їхати завали на «б'юіку» не було.

Тримаючи в руках гвинтівку, Блек виліз із машини. Не зважаючи на інших двох, він побіг уперед і поліз на завал.

Кітсон зупинився й глянув угору.

Високо над ними здіймалася засніжена вершина гори. На мить він завагався, а тоді, схопивши дівчину за руку, вказав угору.

— Ми підемо туди, Джинні, — сказав він. — Може, нам вдасться сховатися там. Якщо застрягнемо тут із Блеком, то нас точно спіймають.

Дівчина здригнулася, кинувши погляд на прямовисну стіну.

— Я не видеруся туди. Іди сам, Алексе.

Юнак підштовхнув дівчину вперед.

— Ми підемо разом, — сказав він і почав лізти на скелю.

Перші сто ярдів були доволі легкими, тож Джинні йшла за ним. Раз по раз Кітсон зупинявся, простягав руку й підтягував її до себе. Тепер виття сирен значно наблизилося. Лізти стало важче, і вони почали рухатися значно помаліше. Обоє почувалися дуже незахищеними на голих скелях, але на п'ятдесят футів вище бовванів скелястий масив, за яким вони могли б сховатися. Юнак підштовхував Джинні лізти швидше.

Якось у паніці дівчина послизнулась, але Кітсон схопив її й, не даючи зупинятися, потягнув вище, підштовхуючи уперед. Нарешті вони сягнули скелястого масиву й почули, як машини під'їхали до місця їхньої зупинки внизу.