Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— Бо я його бачив, — відповів хлопчик. — До дна трейлера вони прикріпили дві сталеві балки, щоб фургон не провалився.

— Вони? Про кого ти говориш?

— Та про тих типів, які вкрали броньовик, звісно ж.

Делані й Купер перезирнулися. Майора трохи схвилювали слова малого.

— Ти справді бачив панцерник?

Хлопчик кивнув, а тоді, насупившись, зняв капелюх.

— Прохолодна тільки спочатку, — серйозно повідомив він. — Але трава швидко прогрівається, — він витрусив траву з капелюха. — Гадаю, щоб винахід працював, доведеться постійно класти сюди свіжу траву.

І він знову почав наповнювати капелюх травою.

— Де ти бачив панцерник? — запитав Делані нерівним від роздратування голосом.

Малий продовжував виривати жменьки трави й складати їх у капелюх.

— Ти чув, що я сказав? — гарикнув майор.

— А що саме? — запитав хлопчик, спинившись на мить і підвівши на нього погляд.

— Я запитав, де панцерник, — сказав Делані.

Бредфорд-молодший підклав ще трави до капелюха.

— Батько каже, що поліція ніколи не дасть мені винагороди, — заявив він. — Батько каже, що ви залишите її собі.

Бредфорд сконфужено зачовгав.

— Я такого не казав! — розгнівано буркнув він. — Тобі має бути соромно, що ти кажеш такі речі.

Хлопчик зиркнув на нього, а тоді засвистів і видав звук, схожий на розрив полотна.

— От брехун! — заявив він. — Ти ж говорив, що коли скажеш їм, що броньовик сховано у трейлері, вони подумають, що це ти його і вкрав. Ти казав, що всі копи — злодюги.

— Ну добре, добре, — буркнув Купер. — Не зважай, що там каже твій старий. То де ти бачив броньовик?

Дуже повільно й обережно хлопчик схилився над капелюхом, опустив у нього голову й натягнув його.

— Я не скажу вам, доки не отримаю винагороди, — малий випростався й зиркнув на лейтенанта.

— Справді? Це ми ще побачимо, — обличчя Купера посуворішало. — Якщо ви марнуєте наш час, вам обом доведеться пройти у відділок.

— Я все владнаю, — тихо сказав Делані. — Послухай, синку. Кожен, хто дасть нам інформацію, яка допоможе знайти панцерник, отримає винагороду. Байдуже, хто це. Якщо саме твоя інформація допоможе нам знайти броньовик, винагороду отримаєш ти.

Кілька секунд хлопчик пильно розглядав майора.

— Чесно?

Майор кивнув:

— Чесно.

— Ви не віддасте винагороди моєму батьку? Віддасте її мені?

— Я віддам її тобі.

— П'ять тисяч?

— Саме так.

Кілька секунд хлопчик обмірковував почуте, поки троє чоловіків не відривали від нього погляду.

— Без дурні? — перепитав малий, дивлячись на майора. — Якщо я розповім, ви віддасте винагороду мені?

Майор кивнув, широко і щиро всміхаючись.

— Без дурні, синку. Коли військові дають слово, вони його дотримують.

Хлопчик знову замислився, а тоді мовив:

— Гаразд, я вам розповім. Їх четверо: троє чоловіків і дівчина. Двоє чоловіків цілий день лишалися у фургоні, а виходили тільки на ніч. Я бачив, як вони йшли до хижки, коли темніло. Я переписав номер їхньої машини. Вони сказали, що їдуть до озера Стеґ, але збрехали. Вони виїхали на автостраду, а так до озера Стеґ не доїдеш. Фургон білий із синім дахом, — він витягнув з кишені пом'ятий блокнот і відірвав аркушик. — Ось номер.

— Але звідки ти знаєш, що броньовик у фургоні? — спитав Делані, обережно вкладаючи аркуш паперу в гаманець.

— Я побачив його, коли двоє чоловіків поверталися вдосвіта до фургона, — відповів хлопчик. — Я спеціально рано прокидався, щоб спостерігати.

— Але звідки ти знаєш, що то саме броньовик?

Хлопчик терпляче подивився на майора.

— Я прочитав опис у газетах. Це був саме броньовик.

— Коли вони поїхали?

— Вчора опівдні. Я бачив, як вони від'їжджали. Вони не поїхали до озера Стеґ, а попрямували в гори.

— Ми втратили багато часу, — насупився Делані. — Чому ти не змусив батька зателефонувати нам?

— Я просив його. Але він мені не дозволив. І сам цього не зробив, тому я і написав, — відповів малий. — Він каже, що всі копи — злодюги.

Делані й Купер суворо поглянули на Бредфорда.

— Я лише жартував, — почервонівши, прошепотів Бредфорд-старший. — Я насправді так не вважаю.

— А можеш надати точні описи цих людей? — сказав Делані, повернувшись до хлопчика.

— Звісно, — відповів той і перерахував прикметні риси Кітсона, Джинні, Джипо та Блека.

Купер занотував описи у блокнот.

— Усе добре, синку, — сказав Делані. — Ти виконав чудову роботу. Я обов'язково рекомендуватиму тебе на нагороду, якщо панцерник знайдуть.