— Ви точно його знайдете, — сказав хлопчик, а тоді зняв капелюх і знову витрусив з нього траву. — З цією ідеєю щось не так. Голова все одно нагрівається надто швидко.
Куп ер усміхнувся:
— Спробуй покласти туди кригу. Так точно охолонеш.
Малий скривився.
— Це тупа ідея, — сказав він. — Крига ж розтане.
Делані поплескав хлопчика по плечу.
— Я підкажу тобі, як владнати проблему. Відріж верхню частину капелюха: так туди заходитиме повітря, а крім того, започаткуєш нову моду.
Хлопчик поміркував, а тоді кивнув.
— А це доволі розумно, — сказав він. — Я спробую. На цьому можна заробити трохи грошей.
Коли чоловіки поверталися до машини, Делані сказав:
— Попрямували в гори! Там ми ще точно не шукали. А вони дійсно можуть ховатися у тих місцях.
— Ні, не можуть, — заперечив Купер. — Якби я думав, що вони можуть дістатися туди, то перевірив би раніше. Але ніхто туди не проїде. Дорогу зруйновано. Тим шляхом броньовика не піднімеш.
— Їм могло пощастити, — мовив Делані. — Більше немає де дивитися. Я перевірю.
Купер сів у машину і завів двигун.
— Ти справді рекомендуватимеш малого на винагороду? — запитав він.
Делані вмостився біля Купера. Із замріяним виразом обличчя майор відповів:
— Що десятирічний пацан робитиме з п'ятьма тисячами баксів? Їх заграбастає батько, — він зиркнув на Купера, широко всміхнувшись. — Ми ж знаємо, хто отримає винагороду? Зазначено, що гроші дадуть тому, хто знайде панцерник. Підозрюю, його знайдемо саме ми, тож і винагорода — наша.
Купер зітхнув.
— А я вже почав хвилюватися, почувши твою розмову з хлопчиськом.
Делані кивнув.
— Я знаю, як поводитися з дітьми. З ними потрібно бути до біса щирими, інакше вони не довірятимуть тобі. А я завжди був дуже щирою людиною, — розсміявся він.
Трохи по дев'ятій Кітсон повернувся до табору. На плечі в нього лежала лопата Джипо. Просякнута потом сорочка прилипла до тіла.
Джин ні сиділа на скелі в тіні дерева. Її обличчя було блідим, а очі повнилися непролитими слізьми.
Блек витягнув броньовик із фургона. Притулившись до дверей, він приклав вухо до замка та повільно й обережно крутив циферблат правою рукою, постійно прислухаючись.
Алекс поклав лопату, а тоді підійшов до Джинні. Він сів біля її ніг і тремтливими руками запалив цигарку.
Дівчина поклала долоню йому на плече.
— Яка страшна смерть, — сказав юнак, вкриваючи її долоню своєю. — Я не міг нічим допомогти. Він помер, коли я бився з цим щуром, але у мене все одно не було жодного шансу доставити його до лікарні вчасно.
— Не говори про це, Алексе.
— І поховали ми його, як собаку. Він був хорошою людиною, Джинні. Я мав його послухатися. Джипо не хотів братися за цю справу. І намагався вмовити відступитися й мене. Я мусив прислухатися до нього.
— Так.
— Він казав, що з цієї справи не вийде нічого доброго. І мав слушність. Забираймося звідси, Джинні. Ти і я. Щойно стемніє, йдемо звідси.
— Так, — мовила Джинні. — Це я у всьому винна. Ніколи не пробачу собі, що розпочала це все. Коли ти пішов ховати його, я сиділа тут і думала. Тепер розумію, якою жахливою я була і наскільки помилялася. Навіть якщо ми зараз відчинимо панцерник, я не торкнуся до цих грошей. Якою ж дурною я була!
— Тобто ти хочеш сказати, що поїдеш зі мною? — перепитав Кітсон, не дивлячись на неї. — Ми можемо розпочати нове життя, Джинні. Ти вийдеш за мене заміж?
— Якщо ти цього хочеш, — відповіла вона. — Але насправді ти не віриш, що нам вдасться вийти сухими з води, правда ж? Рано чи пізно вони знайдуть нас.
Юнак загасив цигарку й викинув її.
— Нам може пощастити. Принаймні спробувати варто. Візьмемо «б'юік» і поїдемо до кордону з Мексикою. У них же немає наших описів... Щойно дістанемося до Мексики...
Раптом Блек закричав:
— Агов, Кітсоне! Іди сюди! Чим ти там взагалі займаєшся? Іди сюди й допоможи мені!
Кітсон і Джинні перезирнулися. Алекс підвівся й підійшов до броньовика.
— Умієш працювати з автогеном? — запитав Блек. Його обличчя було напруженим, а очі — дикими.
— Ні.
— Ну, тоді саме час почати вчитися. Треба ж якось пропалити дірку в цій бісовій коробці! Давай, допоможи мені з балонами.
— Ні, — спокійно відказав юнак.
Ед зиркнув на нього.
— Що ти маєш на увазі? Нам же треба відчинити цей панцерник, хіба ні?
— Мені — ні, — відказав Алекс. — З мене годі. Я взагалі не мав братися за цю справу. Відчиняй його сам. Усі гроші твої, якщо зможеш до них дістатися. А я йду.
Читать дальше