Ед повільно і глибоко вдихнув.
— Послухай, гівнюку. Сам я не впораюся! Допоможи мені з балонами й припини базікати!
— Щойно стемніє, — повідомив Кітсон, — ми з Джинні поїдемо. Вирішуй сам, що тобі робити, але ми їдемо геть.
— Он воно що, — гарикнув Блек. — Ви двоє... Хто б подумав. Отже, тобі це вдалося, селючку. І ти відмовляєшся від мільйона доларів. Божевільний!
— Ми вчинимо саме так, — спокійно мовив юнак.
— Тоді вам доведеться довгенько йти, — з глумом зауважив Блек.
— Ми забираємо «б'юік».
— То от що ви надумали? «Б'юік» потрібен мені, але я ще не готовий їхати, — він ударив по боці броньовика. — Спершу я відкрию цей чортів сейф, хай навіть то буде останньою справою в моєму житті! Ні ти, боягузлива мавпо, ні твоя шльондра не зупините мене! Якщо хочете піти, то забирайтеся, але ви підете на своїх двох. Машини ви не заберете!
Краєм ока Блек побачив, що Джинні зненацька підвелася й почала рухатися до них. Він збагнув, що опинився в ситуації, коли двоє проти одного, до того ж у Джинні, мабуть, був пістолет.
Кітсон спокійно продовжив своє:
— Ми їдемо сьогодні ввечері, і їдемо машиною. Можеш дістатися з нами до автостради, але далі дбай про себе сам. Чини, як вважаєш за потрібне.
Блек завагався, а тоді поглянув на Джинні, яка тепер стояла нерухомо, сховавши праву руку. Якщо він зараз вчинить правильно, ця парочка вб'є його, подумав Ед.
Знизавши плечима, він сказав Кітсону:
— Ну гаразд, якщо ти так наполягаєш. Але до темряви ми попрацюємо над панцерником. А це ще дванадцять годин. І нам може пощастити. Ти ж не сидітимеш весь цей час без діла, правда? Давай, допоможи мені з балонами!
Здивований такою раптовою поступкою, Кітсон завагався.
— Гаразд. Але це нічого тобі не дасть. Ти не пропалиш в ньому дірки, навіть якщо працюватимеш двадцять років.
— Побачимо, — Блек зиркнув на Джинні. Вона досі стежила за ним, але вже розслабилася. — Ти забагато базікаєш, селюче. Іди сюди й допоможи мені.
Коли Кітсон проминав Блека, йдучи до фургона, Ед витягнув свій пістолет і тицьнув його Алексу під ребра.
— Кинь зброю! — закричав він до Джинні. — Інакше я продірявлю твого хлопця!
Джинні відкинула пістолет, якого тримала у руці. Зброя гепнулася в траву.
Блек позадкував, тримаючи на прицілі обох.
— Відійди від нього, — гарикнув він.
Джинні підійшла до Кітсона.
Блек обійшов їх, підняв пістолет Джинні й кинув його в озеро.
— А тепер ви, двоє, слухайте мене, — сказав Ед. — Ми відчинимо броньовик. Не тіште себе надією, що я не впораюся з вами обома. Ніхто й кроку не ступить звідси, доки ми не відкриємо панцерника і не витягнемо грошей. Якщо їх не хочете ви, то я ще й як хочу, і заберу все, — він махнув пістолетом на Кітсона. — Іди й витягни балони.
Знизавши плечима, Алекс підійшов до фургона. Блек рушив слідом за ним.
— Я не зможу зробити це самостійно, — сказав юнак. — Їх ставили ми з Джипо. І я знаю, скільки вони важать. Візьмись краще за інший кінець.
Блек вищирився й сховав пістолет у кобуру.
— Тільки давай без всіляких коників, селючку, — сказав він. — Я можу будь-якої миті порішити тебе.
Алекс простягнув руку й витягнув балон із кронштейна.
Блек поклав свій край на плече. Чоловіки повільно позадкували з фургона.
Коли Кітсон вийшов із трейлера, то раптом відпустив свій кінець балона. Несподіваний поштовх при падінні балона вивів Блека з рівноваги.
Зненацька юнак стрибнув уперед. Правим кулаком він зацідив Блекові у шию, від чого Ед розпластався.
Лаючись, Блек потягнувся до пістолета, але тринадцять стоунів [12] Стоун — британська одиниця виміру маси, що дорівнює 14 фунтам або 6,35 кг. У Великобританії та Ірландії використовується як одиниця маси тіла людини. 13 стоунів = 82,55 кг.
Кітсонових м'язів і кісток міцно його придавили. Кілька секунд чоловіки билися, наче звірі, а тоді Блек заїхав коліном Кітсонові в груди й відкинув його. Ед встиг витягнути зброю, проте юнак схопив його за зап'ястя, водночас вдаривши лівицею в обличчя.
Блек застогнав і випустив пістолет.
Кітсон підвівся й наставив на Блека пістолет ще до того, як Ед встиг оклигати від удару.
Блек сів. Кров стікала його обличчям з подряпини під оком. Губи викривилися в жорстокому вищирі.
— Я тебе покараю за це! — різко мовив він.
— Ти більше нікого не покараєш, цей час вже в минулому, — важко дихаючи, відповів Алекс.
Та нараз несподівано й без попередження пролунав гуркіт авіамотора й свист вітру: маленький військовий літак пролетів у них над головами. Струмінь повітря пригнув траву. Літак круто нахилився й перелетів через долину.
Читать дальше