Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Блек відсахнувся. Його обличчя напружилося.

— Не розмовляй зі мною так, Френку.

— Розмовлятиму, як захочу, друзяко. Хочеш, аби тобі надерли дупу, так і скажи. Влаштую це в будь-який час. Не скоро забудеш. Або ти виконуєш мої накази, або забираєшся геть.

Від виразу його порожніх чорних очей у Блека схолола кров.

— Згода, згода, — квапливо сказав він. — Я намагаюся.

— Намагайся, — відказав Морґан.

Блек відійшов.

— Було щось у газетах про минулу ніч?

— Пусті балачки. Усі були так налякані, що не змогли надати копам жодного опису. Гадаю, нам вдалося вийти сухими з води. Я хочу, щоб ти зараз поїхав до Джипо. Він там поки підбирає анкерні болти для сталеварних робіт, але скоро йому знадобиться допомога. Їдь туди, згода?

— Гаразд, — невдоволено буркнув Блек. Працювати із самого ранку йому дуже не хотілося.

— І рухайся! — гарикнув Морґан. — Я іду до Дьюкаса за автоматичною гвинтівкою. Така є в Ерні, і він готовий її продати.

— Звісно, — сказав Блек, — я поїду просто зараз.

Коли Морґан пішов, Блек вилаявся про себе й рушив до спальні. Перетнувши темну кімнату, він підійшов до вікна й підняв жалюзі. Сильний потік сонячного світла торкнувся обличчя дівчини, що лежала в ліжку.

— Заради бога, Едді, — запротестувала дівчина, а тоді сіла, примружившись. Її темне волосся густим чубом спадало на обличчя. У дівчини були великі блакитні очі й дрібні риси обличчя. Жовта піжама підкреслювала її гарне тіло.

— Збирай манатки, крихітко, — буркнув Блек, натягуючи сорочку. — У мене справи. Ну ж бо! Ворушися!

— Але ж, Еде, я смертельно втомлена. Якщо тобі треба піти, я можу просто лишитися. Чому ж ні?

— Ні! Саму я тебе тут не лишу. Ну ж бо! Пензлюй звідси!

Дівчина на ім'я Глорія Довсон застогнала, скинула простирадло й вилізла з ліжка. Тоді потягнулася, позіхнула й непевними кроками пішла до ванної.

— Що за паніка, любчику? — запитала вона, пальцями причісуючи темне волосся. — То твій коханець приходив?

Блек заходився приводити до ладу бороду електричною бритвою.

— Годі вже! Одягайся і шуруй! — гарикнув він. — Я кваплюся!

Дівчина зняла піжаму й ступила під душ.

— Іноді мені застрелитися хочеться, — вона намагалася перекричати шум води. — Завжди одне й те саме. Усе починається добре: ніжна музика, ніжне світло й ніжні слова, а потім раптом ось таке: одягайся і шуруй. Як ти розмовляєш з дівчиною? Чоловік моєї мрії! Прекрасний принц!

— Припини скиглити й ворушися! — роздратовано буркнув Блек.

Він відключив бритву й зайшов до кухні, щоб розігріти трохи кави. Голова боліла, а горло шкрябало так, наче він проковтнув їжака. Ед шкодував, що так нажлуктався минулої ночі, та його нерви тоді були на межі. А ще шкодував, що запросив до себе Глорію. Він розумів, що все це могло справити на Морґана погане враження.

Чоловік налив собі чашку кави й знайшов пачку аспірину. Ковтаючи три таблетки, він із прикрістю зауважив, як тремтять руки. Коли Ед уже допивав каву, на кухню зайшла одягнена Глорія.

— Ммм... Кава. Налий мені чашку, любий.

— Нема часу, треба забиратися. Поп'єш каву дорогою.

— Зачекай-но хвильку, Едді, — гірка нотка в її голосі змусила Блека озирнутися. — Щойно заходив Морґан, правда? Про що це він там таке «велике» говорив? Що цей тип мав на увазі?

Блек здивувався й тривожно зиркнув на Глорію.

— Не пхай свого носа до чужого проса, — гарикнув він. — Почула? Це зовсім не твоя справа.

— Едді, будь ласка, послухай мене, — Глорія торкнулася долонею його руки. — Морґан ще той лиходій. Я багато всілякого чула про нього. Він усе життя тільки те й робить, що влазить у халепи. Він пішов уже на все, окрім убивства, але навіть і це на підході, згадаєш моє слово. Благаю, Едді, не зв'язуйся з ним. Так тільки проблем собі на голову накличеш.

Ось уже три місяці Блек регулярно спав із Глорією. Вона йому сподобалася. Ед уперше зустрів людину, яка цікавилася ним самим, без жодних меркантильних бонусів. Але це не означало, що він дозволить дівчині наказувати, що робити і з ким мати справу.

— Облиш це, зрозуміла? — гарикнув він. — Займайся своїми справами, а я займатимуся своїми. Збирайся вже.

Вона безпорадно стенула плечима.

— Ну гаразд, любий, але пам'ятай, що я сказала. Морґан віщує великі проблеми, і тобі не варто з ним зв'язуватися.

— Добре-добре, він віщує великі проблеми, — нетерпляче повторив Блек. — Ну ж бо, заради бога! Я кваплюся!

— Побачимося ввечері?

— Ні. Я заклопотаний. Я зателефоную тобі. Може, наступного тижня, але не раніше.