Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— Ти накличеш на нас лихо, — відповіла Джинні. Алекс здивувався тривожним ноткам у її голосі. — Якщо ти саме такої думки про цю роботу, чому ж проголосував «за»?

А ось у цьому Кітсон точно не мав наміру їй зізнаватися.

— Забудь, — мовив він. — Я просто базікаю, як любить казати Френк. Гадаю, все спрацює добре. А що ти робитимеш зі своєю часткою?

Джинні відкинулася назад, поклавши голову на своє сидіння і трішки задерши підборіддя. Кітсон милувався її відображенням у вітровому склі й думав про те, яка ж дівчина прекрасна.

— О, в мене багато планів, та навряд чи вони тебе зацікавлять, — відказала Джинні. — Із грішми так багато всього можна зробити. Минулого року помер мій батько. Якби він мав достатньо грошей, то, може, б іще й жив. Я тоді працювала білетеркою в кінотеатрі й нічим не могла йому допомогти. Коли він помер, я пообіцяла собі, що ніколи не опинюся в його становищі. Саме тоді й вигадала план пограбувати броньовик.

Кітсона заінтригувала ця несподівана, непрошена відвертість. Його надзвичайно вразило, що дівчина наважилася на таке.

— А звідки ти взагалі дізналася про броньовик і зарплатний фонд? — запитав він.

Джинні почала було щось казати, а тоді несподівано змовкла.

Запала тиша. Коли Кітсон зиркнув на неї, то побачив, що її обличчя знову перетворилося на закляклу холодну маску.

— Не подумай, що я випитую, — квапливо сказав Алекс. — Просто цікаво стало. Але забудь. Насправді я й не хочу цього знати.

Джинні глянула на нього байдужими бірюзовими очима, а тоді нахилилася вперед і ввімкнула радіо. Налаштувавши приймач, вона обрала хвилю з танцювальною музикою, збільшила гучність, відкинулася назад і почала постукувати ніжкою в ритмі мелодії.

Кітсон збагнув, що це прозорий натяк: більше вона не розмовлятиме. Розгніваний на самого себе, Алекс натиснув на газ.

За двадцять хвилин він зупинився біля «Трейлер-центру».

«Круті тачки та Трейлер-центр» розташовувався на головній автостраді, за півмилі від центру Марлоу. Він складався з великого полігона з уживаними машинами, численними фургонами й охайною дерев'яною біло-зеленою хижкою, що виконувала роль головного офіса.

Кітсон іще не встиг зупинити «б'юік», як із дерев'яної хижки квапливо вискочив молодик. Алекс терпіти таких не міг. Чоловік був привабливий, засмаглий, зі світлим хвилястим волоссям, у білому тропічному костюмі, кремовій сорочці й полум'яно-червоній краватці. Тонке бронзове зап'ястя прикрашав золотий браслет із годинником «Омеґа».

Він поспішив до машини під'їзною доріжкою, наче працьовита бджола, яка побачила дивовижну квітку й хоче добути з неї мед. Швидкими кроками він підійшов до пасажирських дверцят «б'юіка» й відчинив їх, пропускаючи Джинні. Він так широко й доброзичливо всміхнувся до неї, що Кітсона охопило непереборне бажання відлупцювати його.

— Ласкаво прошу до «Трейлер-центру», — сказав чоловік, допомагаючи Джинні вийти з авто. — Як мудро з вашого боку приїхати до нас! Ви ж шукаєте фургон? Потрібніших людей вам не знайти!

Вилазячи з машини, Кітсон насупився. Дзижчання цього красунчика добряче його дратувало.

— Дозвольте відрекомендуватися, — продовжив чоловік, квапливо обійшовши авто й потиснувши в'ялу руку Кітсона.

— Маєте рацію, — відповіла Джинні, яка раптом знову стала молодою і веселою. — Ми шукаємо фургон, правда ж, Алексе?

— Ви прийшли за адресою, — з осяйною усмішкою відповів продавець. — Мене звати Гаррі Картер. Це важливий момент для вас, але запевняю, можете розслабитися. Ми завжди продаємо лише те, що точно задовольняє клієнтів. У нас є фургони на всі смаки. Що цікавить вас?

Кітсон буркнув:

— Щось дешеве.

— У нас є різні ціни, — сказав Картер, не відриваючи погляду від довгих струнких ніг Джинні. — Може, пройдімося навколо? Ви поглянете, що у нас є, а я назву ціну будь-чого, що впаде вам у око.

Вони рушили за ним стежиною між кущами, що вела до вишикуваних у два ряди фургонів. Знадобилося трохи часу, аби знайти саме той, якого й шукав Кітсон. Фургон мав сягати не менше шістнадцяти футів завдовжки й мати не дуже розкішне начиння. Алекс побачив такий усередині другого ряду й зупинився розглянути знахідку.

То був білий трейлер із блакитним дахом, двома бічними вікнами і ще двома попереду й позаду.

— Цей може підійти, — сказав Кітсон, зиркнувши на Джинні. Та швидко кивнула у відповідь. — А які його точні виміри?

— Ось цього? — Картер виглядав здивованим. — Не думаю, що вам буде зручно в ньому, — він поглянув на Кітсона. — Вибачте, я не запам'ятав вашого прізвища.