Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Уперше за весь місяць ішов дощ. Спокійно і монотонно падав він на висушену землю, лишаючи по собі аромат вологи, який був Морґанові до душі.

З-за ретельно завішеними вікнами світла не було видно, тож великий сарай, де розташовувалася майстерня, видавався порожнім.

Уже виходячи із «б'юіка» і потягнувшись, щоб вимкнути фари, Френк почув наближення швидких, легких кроків.

Він уважно зиркнув у темряву, автоматично поклавши долоню на руків'я пістолета.

Із пітьми виринула Джинні й постала у сяйві фар. На ній був синій поліетиленовий дощовик, що блищав від крапель. Мідне волосся ховалося під капюшоном.

— Перша дощова ніч за останні кілька тижнів, — сказав Морґан. — Я міг би тебе забрати, якби знав, де ти мешкаєш.

— Це не має значення, — різко відказала вона.

Морґан став між нею і майстернею, скулившись під дощем.

— А де ти живеш, Джинні?

Дівчина стояла й дивилася на Морґана, поки дощ барабанив об її плащ.

— Це моя справа.

Він схопив її за руку й притягнув до себе.

— Не розмовляй так зі мною, мала, — мовив Френк. — Ти забагато туману напускаєш. Я не знаю, хто ти, звідки ти, як склала план чи навіть де живеш. Якщо щось піде не так, ти можеш просто зникнути, наче тебе й не існувало.

Джинні вивільнила руку.

— А що, це не така вже й погана ідея, — вона швидко обійшла його, а тоді покрокувала до дверей майстерні й постукала.

Секунду чи дві Морґан стояв нерухомо. Його спокійні чорні очі звузилися. Коли Кітсон відчинив двері, Френк рушив за дівчиною.

— Усім привіт, — сказав він, струшуючи краплі дощу із пальта. — Як справи?

— Ми закінчили, — відповів Кітсон, не відриваючи погляду від Джинні, яка саме знімала мокрий дощовик. На ній було сіре пальто, спідниця й зелена блузка, яка підкреслювала колір її волосся. У Кітсона ледь заболіло у грудях, коли він побачив, яка вона чарівна. Алекс пильно поглянув на дівчину, але та лише байдуже зиркнула на нього. Джинні взяла принесений із собою коричневий згорток, який перед тим поклала на верстат разом із дощовиком, тоді підійшла до Джипо, що саме стояв біля фургона, і вручила йому пакунок.

— Тут штори, — сказала вона.

Підійшов Морґан.

— Ну як? — запитав він у Джипо, який, сяючи від гордощів, дивився на боса.

— Усе зроблено на славу, Френку, — відказав італієць, знімаючи паперову обгортку зі штор. — Ось повішу їх — і покажу тобі нашого сучого сина.

Із тіні вийшов Блек, витираючи руки об бавовняну ганчірку. Він бачив, як Кітсон витріщається на Джинні, хоча й сам зацікавлено позирав на неї.

Ед вже одинадцять днів був позбавлений жіночого товариства, тож Джинні тепер пробудила в ньому невситиму жагу. Його навіть розважало те, як Кітсон дивився на дівчину. Що цей придурок собі науявляв? Невже він справді гадає, що здатен підкорити таку дівчину? Якщо так, то він просто не дружить із головою!

— Привіт, — сказав він, підходячи до Джинні. — Давно не бачились. Де ти ховалася?

Дівчина усміхнулася, добряче цим здивувавши Блека: він гадав, що навіть маленьку усмішку з неї важко буде видобути.

— О, я була неподалік, — легко відказала вона. — То там, то сям. Але я не ховалася.

— Чому ж не заходила в гості? — запитав Блек, простягаючи їй портсигар. — Жіноче товариство дуже б нас розважило.

Вона взяла цигарку й прийняла вогник від Блека.

— Визнаю, я справді жінка, але наміру розважати тебе не маю, — відказала Джинні.

Від побаченого й почутого в Кітсона знову заболіло в грудях. Його дратувала ця порожня дурна балачка. Алекс знав, що ніколи б не наважився заговорити з нею так, і його засмучувало, що подібне ставлення було їй до вподоби.

— Принаймні ти могла б заскочити й привітатися, — не змовкав Блек. — Мені було так самотньо. Тільки уяви: спати із Джипо десять ночей!

Вона розсміялася.

— Тобі корисні зміни, — відказала дівчина, тоді розвернулася й рушила до фургона, навколо якого нишпорив Морґан, зазираючи з кожного боку.

Розгарячілий і спітнілий, Джипо почепив штори й вийшов із трейлера.

— Заходь і поглянь, — запросив він. — Усе завершено.

Морґан і далі розглядав машину.

— А як щодо дверей, Джипо?

Джипо засяяв. Двері — його гордість, його шедевр!

— Двері працюють. Ну ж бо, малий, — він підійшов до Кітсона. — Покажи, як ми все облаштували.

Алекс підійшов до передньої частини фургона, а Джипо з Морґаном залишились стояти. Френк уважно розглядав задню стінку. Вона здавалася міцною і невіддільною частиною машини.

— Виглядає непогано, правда? — мовив італієць, човгаючи ногами від збудження.