— Так, добре, — погодився Морґан.
— Ну, відчиняй, малий, — сказав Джипо.
Кітсон опустив важіль — і задня частина фургона піднялася вгору, наче кришка коробки, а підлога водночас піднялася й зігнулася, утворюючи трап.
— Нічогенько, еге ж? — сказав Джипо, потираючи руки. — Довелося попітніти, щоб синхронізувати задню стінку з підлогою, але все зроблено. Механізм працює легко і швидко. Трап витримає вагу броньовика. Як бачиш, я зміцнив його сталлю.
Коли Блек і Джинні підійшли ближче, Морґан схвально кивнув.
— Оце я називаю справжньою майстерністю, Джипо, — сказав він. — Подивимося, як воно спрацює кілька разів поспіль.
Перш ніж Френк остаточно переконався в надійності механізму, Кітсонові довелося з дюжину разів відчиняти й зачиняти задню стінку.
— Ага, — нарешті сказав Морґан. — Чудово. Гарна робота, Джипо.
Він піднявся трапом у фургон.
Гордий, наче домогосподарка, що демонструє свій новий дім, Джипо стояв на трапі й показував усі зміни.
— Он ті кронштейни під стелею — для балонів з ацетиленом і воднем, — повідомив він. — У той сервант поскладаємо інструменти. Два ліжка вздовж стін — для речей, які ми візьмемо з собою. Підлогу зміцнено. Ми встановили дві сталеві балки вздовж шасі. Навіть якщо машину трусоне, дно не провалиться.
Морґану знадобилося трохи часу, щоб усе перевірити, особливо зосередившись на підлозі фургона. Він ліг під машиною на спину і з оглядовим ліхтарем перевірив встановлені там сталеві балки.
Джипо стривожено спостерігав за ним.
Зрештою Френк відійшов від трейлера, запхавши руки в кишені штанів. Його очі збуджено виблискували.
— Оце так робота, Джипо, — сказав він. — Усе, як я хотів. Він важитиме цілу тонну, коли ми завантажимо в нього броньовик, так?
— Він справді буде важким, але «б'юік» має його потягнути. Ти ж казав, що на круті пагорби нам здійматися не доведеться.
— Ні, не доведеться, якщо ми триматимемося подалі від гір, — почухав щелепу Морґан. — Усе залежить від того, Джипо, як швидко ти зможеш відчинити броньовик. Якщо знадобиться багато часу, то, можливо, доведеться поїхати в гори. Це єдине місце, де можна по-справжньому добре заховатися, але мені б не хотілося цього робити. Дорога там ненадійна й крута, і я не певен, що «б'юіку» буде до снаги витягнути такий вантаж.
Джипо одразу стривожився.
— Але ж ти казав, що в мене буде увесь час на світі, Френку, — зауважив він, витираючи спітнілі долоні об штани. — За п'ять хвилин броньовика не відчиниш.
— Добре, добре, розслабся, — заспокійливо мовив Морґан. Джинні й двоє інших спільників люто зиркнули на Джипо. — Я й не чекаю, що ти відчиниш його за п'ять хвилин. Матимеш два чи три тижні, але потім, напевно, доведеться їхати в гори.
Італієць переминався з ноги на ногу. Його маленькі очиці розширилися.
— Зачекай-но, Френку. Ти ж казав, що я зможу місяць без перерви працювати з броньовиком, а тепер говориш про два чи три тижні. Цей панцерник ще той горішок. Я ж його бачив. У такій справі не можна квапитися.
Морґан подумав про сотні людей, які вирушать на полювання за ними, щойно броньовик зникне. Про гелікоптери, що перевірятимуть кожну дорогу, й копів на мотоциклах, які оглядатимуть кожне авто. Якщо їм хочеться досягти успіху, Джипо доведеться поквапитися. Він чудово знав, який Джипо панікер, тож збагнув, що немає потреби накручувати італійця до того, як машина із грішми опиниться в їхніх руках. Натиснути на нього ще буде вдосталь часу.
— Так, гадаю, ти маєш рацію, — сказав Френк. — Ну, може, нам пощастить, і ти справді матимеш цілий місяць на роботу. Хто знає? А може, взагалі вдеремося до нього з першого разу.
— Там складний механізм, — насупився Джипо. — Знадобиться трохи часу.
Морґан запалив цигарку.
— Думаю, ми вже готові братися до справи, — сказав він.
Троє чоловіків навпроти нього заціпеніли.
Джинні сперлася на крило фургона. Її очі сповнилися тривогою.
— Сьогодні вівторок. Отже, у нас є три дні на остаточні приготування, — сказав Морґан. — Хтось знає причину, чому ми не можемо пограбувати броньовика у п'ятницю?
У Кітсона раптом пересохло в горлі. Останні одинадцять днів його настільки поглинула праця з фургоном, що він просто викинув із голови справжню мету роботи. Йому дуже подобався робочий процес, адже оце вперше він щось створював. А зараз його різко випхали з небес на землю — і юнак злякався.
Блек відчув, як спина вкривається сиротами, але це був не страх. Якщо пощастить, за кілька тижнів він стане багатієм. Він вартуватиме двісті тисяч доларів! Від цієї думки серце Еда забилося швидше.
Читать дальше