Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Ні — не знаю. Решта історії не робить мені честі, та я однаково розповім її вам. Отже, ділова частина вечора добігла кінця, ця особа вручила мені чек Кертіса, і тут я подумав, що ми з нею могли би заприязнитися дещо більше. Я вже казав вам, що вона була надзвичайно вродлива жінка?

Я дещо похмуро кивнув.

— Авжеж... ви про це згадували.

— Отже, вона трохи злякалася та витягнула пістолета. Я ще зроду не був такий приголомшений, як оце тоді. Я спробував забрати у неї той клятий пістолет, і він вистрілив. Решта історії вже вам відома.

Я відкинувся на спинку крісла й промовив:

— Що ж, маю сказати, що ці відомості мало що мені дали. А я ж бо сподівався з'ясувати, хто та жінка.

Кеннеді кинув швидкий погляд на годинник.

— Вам уже час йти, інакше запізнитеся на свій потяг.

Я жестом підкликав офіціанта та попросив рахунок.

— Плата за мною, — поквапливо мовив Кеннеді.

Я заперечно похитав головою.

— Полковнику, я щойно продав книжку. До того ж, мені здається, що то чудова пригода — купити обід чоловікові, який має стільки грошви, як оце ви.

Кеннеді засміявся.

— Я радий, що ви завели сім'ю, Ніку. Але вам не варто було ховатися так далеко. Мусите якось привезти вашу дружиноньку до міста.

Я витягнув свого гаманця, дістав десятидоларову банкноту та дав її офіціантові. Серед паперів у гаманці була світлина Марді, тож я вийняв її та підштовхнув стільницею до Кеннеді.

— Це моя дружина. Коли ви познайомитеся з нею, Кеннеді, то самі переконаєтесь, яка то чудова дівчина.

Я взяв у гарсона решту та дав йому одного бакса на чай. Тоді розвернувся до полковника, аби поглянути, яке враження на нього справила Марді. Кеннеді сидів, втупивши у мене свій пронизливий погляд. Він трохи зблід, і його очі були, неначе граніт.

— Щось не так? — запитав я.

— Що це за жарти, Мейсоне? — жорстким голосом промовив Кеннеді.

Я витріщився на нього.

— У чому річ, полковнику?

Він постукав пальцем по світлині Марді.

— Якщо вам уже відомо про цю дівчину, навіщо було розпитувати мене?

Я сів і цілу хвилину вдивлявсь у Кеннеді. Тоді сказав:

— Полковнику, це — моя дружина... Не розумію, до чого ви хилите.

— Це та сама жінка, яку Кертіс відрядив до мене для перемовин, про котрі я вам допіру розповів.

Я відштовхнув своє крісло назад і проказав непевним голосом:

— Ви помиляєтеся. Це — Марді, моя дружина.

Кеннеді підняв світлину та ще раз уважно придивився до неї. Поки він це робив, серце калатало у мої ребра, неначе копер [66] Копер ( англ. pile-driver) — установка, що підтримує та направляє гідравлічний або дизельний молот і використовується у будівництві для забивання паль. . Тоді полковник підвів погляд на мене й запитав:

— Ким була ваша дружина до заміжжя?

Охоплений раптовим і жахливим відчуттям, що моє життя розвалюється на шматки, я відповів:

— Вона була секретаркою Спенсера.

Кеннеді штовхнув світлину стільницею до мене.

— Тоді усе збігається, чи не так? — тихо промовив він. — У тому немає жодних сумнівів, Ніку.

Я просто сидів на місці, нездатний поворухнутися. Кеннеді був таким чоловіком, якому не властиво помилятися.

— Але ж це — божевілля, — тремким голосом проказав я.

Кеннеді підвівся на ноги.

— Облишмо цю тему, Ніку. Мені вже час бігти. Ще побачимося. — І він на мить поклав долоню на моє плече, а тоді вийшов з ресторану. Я підняв світлину зі стільниці та поклав її назад до гаманця. Я не міг думати. Не хотів думати. Я підвівся, відштовхнувши крісло, підійшов до вішака, повільно одягнув на себе пальто та насунув капелюха. Офіціанти з цікавістю поглядали на мене, та мені було до них байдуже. Зрештою я вийшов на вулицю.

Потяг до Санта-Моніки вже стояв на станції, і я зайшов до вагона. Умостився на сидінні та дививсь у вікно. Проте мої очі не бачили нічого, і хоча день був спекотний, мені було зимно.

Потяг плавно відійшов од станції, везучи мене до Санта-Моніки — і до чогось такого, з чим я боявся зустрітися віч-на-віч.

Доки я дістався Санта-Моніки, мені вдалося отямитися від удару. Я переконував себе в тому, що усе це має просте пояснення. Або ж то Кеннеді припустився великої помилки, або ж то Марді була змушена грати роль у якійсь Кертісовій грі. Хай би яким було те пояснення, воно не мало зруйнувати наше з Марді спільне життя. Я чимало свого часу присвятив дівчатам, і напевно знав, що зустрів саме ту, яка мені потрібна. Марді була моєю. Я не збирався дозволяти будь-чому стати між нами. Ми з нею все обговоримо, і вона скаже мені правду. Та правда не конче має бути поганою... вона не мусить бути поганою.