Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Ні, ти його не вбиватимеш, — люто заперечила дружина. — Я не дозволю тобі нікого вбивати.

— Заради бога... невже ти не розумієш? Це — єдиний вихід. Ми мусимо якось виплутатися з цієї халепи. Якщо цей тип житиме — нам кінець... дай мені пістолета.

Увесь цей час Кертіс лежав горілиць, а його голова випиналася з-поза краю стільниці. Очі чоловіка вибалушились, а шкіра позеленіла.

— Ніку... мені не варто було її вбивати, — сказала Марді. — Але вона хотіла знищити єдину хорошу річ, яку я мала. Твою любов до мене. Я вчинила безумство, бо дуже сильно хотіла бути з тобою. Я намагалася забути, та спогад про це не полишає мене й дотепер...

— Я готовий пройти через це... дай мені пістолета.

— Я намагалася врятувати наше кохання, вбивши людину, та це — не вихід. І зараз ти хочеш вчинити так само. Якщо ти зробиш це, ми більше не зможемо поглянути у вічі одне одному. Відпусти його, Ніку.

Дружина мала рацію. Я зліз зі столу та відійшов убік. Кертіс повільно зіп'явся на ноги. Його обличчя судомно посмикувалось.

— Зачекай тут, — сказала Марді. — Я принесу тобі чек.

Я розвернувся до Кертіса спиною, бо не мав сили на нього дивитися. Проходячи повз, Марді торкнулася моєї долоні й мовила:

— Усе буде добре, Ніку... якщо ти зможеш і далі мене кохати.

Я повернувся до неї, та дружина вже вибігла з кімнати і зникла у своїй спальні, де тримала чекову книжку.

— Хай йому грець! Якщо ти спробуєш утнути ще щось... — почав було Кертіс, аж тут з кімнати Марді долинув звук револьверного пострілу. Цей розкотистий гуркіт змусив нас обох кинутися вперед. А тоді ми зупинилися й поглянули один на одного.

Кертіс вишкірив зуби й сказав:

— Отже, вона знову пошила мене в дурні...

Якусь мить він постояв, вагаючись, а тоді увійшов до спальні. Я бачив, як його раптом пройняло дрожем і як він розвернувся та вийшов у передпокій. На мене він не дивився, просто постояв у задумі, а тоді ступнув через передні двері та подався геть. Виразно чулось, як його кроки віддаляються довгою стежиною, посипаною жорствою. Та дивитися йому вслід я не став.

Коли Кертіс пішов, я вийшов у садок. Тоді спустився до моря та став на березі, дивлячись на блакитні хвилі. Зараз я не хотів дивитися на Марді. Я хотів запам'ятати свою дружину такою, якою її знав. Я хотів бачити її такою, якою вона була завжди. Я не міг оплакати її, бо в мене усередині все висохло на порох. Аж раптом над моєю головою пролетів великий мартин [67] Мартин (лат. Larus, англ. Sea-gull) — найчисленніший рід птахів підродини мартинових (Larinae), що мешкають як на морських просторах, так і на внутрішніх водоймах. У розмовній мові мартинів помилково називають «чайками», проте з наукової точки зору назва «чайка» розповсюджується лише на птахів роду Vanellus. і закружляв неподалік у небі.

А тоді, немовби наляканий моєю непорушністю, швидко полинув понад морем удалечінь, неначе душа, що відлітає у вирій.

Йдеться про страту Рут Снайдер (1895-1928) — жінки, засудженої за вбивство свого чоловіка. Її стратили на електричному стільці 12 січня 1928 року у в'язниці Сінґ-Сінґ, що у штаті Нью-Йорк, США. Виконання цього вироку прикметне тим, що всупереч забороні на присутність фотографів, Том Говард (1894—1961), фоторепортер газети «Чикаґо Триб'юн», проніс із собою компактну приховану камеру, закріпивши її на гомілці, та сфотографував Рут Снайдер у той момент, коли її страчували струмом. Цей знімок було визнано однією з найвидатніших світлин десятиріччя, а камера зберігається в Музеї американської історії. Самого ж Товарда та газету, на яку він працював, влада штату намагалися притягти до суду, щоправда, безрезультатно, а всіх свідків смертних вироків ще довгий час по тому обшукували, аби не допустити присутності під час страти людей з прихованими камерами. (Тут і далі примітки перекладача).

Дім смерті ( англ . Death house) — частина в'язниці, у якій утримують засуджених до смертної кари перед виконанням вироку.

1 фут дорівнює 30,48 см.

Страта у газовій камері відбувалася способом скидання ємностей з ціанідом у розміщений під кріслом резервуар з сірчаною кислотою. Отруйний газ, що вивільнявся внаслідок хімічної реакції, був добре видимий, засудженому зазвичай радили кілька разів глибоко його вдихнути, щоби швидше знепритомніти і таким чином зменшити свої страждання.