Та от нудотне відчуття всередині мене трохи вщухло, і перше потрясіння поступилося місцем якомусь онімінню, що чаїлося у закамарках мого мозку. Вийшовши з кухні, почав розглядати плями крові у вітальні. Вони були попід стіною. Коли придивився пильніше, то помітив на фарбі, що вкривала стінні панелі, дві невеликі вм'ятини. Вони були схожі на два сліди від підборів. Уявив собі, як Марді щосили намагалась утиснутися у стіну, коли на неї напав Кац. Від цієї картини я відчув себе так кепсько, що мусив присісти.
І тоді я зробив одну річ, якої не робив ще з дитячих років. Я не знав, що зі мною, аж поки не відчув у роті присмак солі. Та слізьми ділу не зарадиш, тож налив собі порцію скотчу. Хлюпнувши три чверті тумблера [50] Тумблер (від англ. tumble — «гойдатися», «хитатися») — загальна назва склянок із товстим дном, призначених для алкогольних напоїв. З тумблерів традиційно п'ють віскі. Назва походить від склянок із випуклим дном, які не можна було поставити на пласку поверхню.
, увілляв його в себе, неначе то була вода. Гадаю, віскі таки зробило свою справу, бо я зрештою опанував себе й почав обмізковувати становище, в якому опинився.
Підійшовши до телефону, набрав номер. Я знав, що не зможу впоратися з цим самотужки. Мусив розділити це з кимось.
— Приїзди сюди швидко, — сказав я, звертаючись до Еккі.
Еккі мав чудову рису — він завжди безпомильно розумів, коли він вам якнайбільше потрібен. Колега не розпитував, навіщо саме, не прикривався відмовками. Я розумів, що просто зараз він заклопотаний підготовкою свіжого числа газети до друку, та Еккі сказав лише: «Зберігай спокій, я вже їду», — й повісив слухавку.
Якщо він поквапиться, то буде тут за годину. Я знав, що не зможу прочекати його цілу годину і за цей час не сходити нагору. Тож підійшов до буфету та вижлуктив ще один скотч, і тоді постановив собі піти нагору та побачити все на власні очі.
Я вийшов у коридор і поглянув уверх, на сходи. У будиночку було тихо. Стоячи обличчям до сходів, я усвідомив, як багато Марді для мене важила. І тоді я пішов уперед. Здавалося, ніби ті сходи сягають у неозору далечінь. Я не міг поспішати, проте й не зупинявся. Діставшись вершечка сходів, я відчув важкість у ногах, немовби крокував крізь шар клею.
І ось я вийшов на сходовий майданчик. Далі містилися кімнати — дві ванних, дві спальні та гардеробна. Усі п'ять дверей були зачинені. Марді могла бути за будь-якими з них. Я розумів, що, найімовірніше, вона буде у нашій спальні, та заходити туди не поспішав. Спершу я перевірив одну з ванних кімнат. Її там не було. Я залишив двері відчиненими, а світло увімкненим і зайшов до гардеробної. Там її теж не було.
Тоді я повернувся назад до сходового майданчика та став, дивлячись на інші двері. Почувався кепсько. Минув якийсь час, перш ніж я зміг рушити далі. Цього разу попрямував до спальні. Я повільно повернув дверну клямку та, штовхнувши, відчинив двері, а тоді просунув руку досередини й увімкнув світло. Я вирішив не заходити туди одразу. Просто став і зазирнув у спальню.
Я дивився усюди, тільки не на ліжко, бо знав, що вона буде саме там. А тоді опустив очі на ліжко і відчув, як моєю спиною збігає цівка поту.
На білому простирадлі, напнутому на її обличчя, розпливлася велика пляма. Звідти, де стояв, мені було видно маленькі горбочки, що проступали з-під простирадла та позначали її ступні, руки, груди й ніс. Простирадло було щільно напнуте, і я міг чітко бачити ті невеличкі горбочки.
Я притулився спиною до одвірка і просто дивився перед себе. І тоді я почав ненавидіти Спенсера та його дружину, ненавидіти Каца, гладуна та Ґаса, ненавидіти усю ту пекельну справу такою нестямною ненавистю, якої ще ніколи досі не відчував. За все, що ці негідники заподіяли мені, я хотів завдати болю кожному з них і вбити кожного з них. Мене вже не обходило, що станеться зі мною, а лише хотів звести порахунки. Однак розумів, що просто дурю себе самого. Адже навіть якби повбивав їх усіх, це б мені анітрохи не допомогло. Це не повернуло би мені моєї Марді та ніколи б не забрало з-перед моїх очей картини того, з чим Марді мусила зустрітися наодинці.
Якби ж я лишень був тут, із нею, тоді б ми загинули разом. Я знав, що Марді не заперечувала би проти того, аби ми пішли разом.
До кімнати я не заходив. Вимкнув світло та спустився сходами. У вітальні я сів і став полапцем шукати свій портсигар. Креснувши сірником, зауважив, що мої руки були напрочуд тверді та не тремтіли. Це мене трохи здивувало. Я просто сидів там і курив, очікуючи, поки приїде Еккі. Мій розум був порожній.
Читать дальше