Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Авжеж, це все... просто невдовзі грошей буде обмаль.

Марді обвила мене рукою за плечі.

— Ми дамо собі раду, — сказала вона. — Не хвилюйся. Нам не потрібно багато грошей.

Після сніданку я подався до кабінету та добре все обдумав. Перевіривши свій банківський депозит, виявив, що грошей на ньому набагато менше, ніж собі уявляв. Це мене схвилювало. Тоді я замовив міжміський дзвінок до одного з редакторів.

Урешті-решт з ним таки вдалося зв'язатися.

— Ідо чого була та вигадка з поверненням моїх матеріалів? — промовив я у слухавку.

— Що ти маєш на увазі? — коротко й доволі грубо озвався він.

— Послухай, Джонсоне, зі мною так не можна. Я виконав чимало роботи для вашої редакції. Якщо вам не сподобалася та стаття, то чому було просто не написати мені, що з нею щось не так?

— Вибачай, Мейсоне, та ми більше не потребуємо твоїх статей. Ми шукаємо нових талантів.

— От лише не треба розказувати цю казочку про сірого бичка, — парирував я. — Ми ж з тобою завжди добре ладнали, друже. То чом би не сказати мені все, як є? Я витримаю.

— Тоді приїзди до міста та пообідаймо разом, — дуже тихо пролунав його голос у слухавці.

— Так і зроблю, — відповів я та закінчив розмову.

Опісля пішов шукати Марді. Вона була на веранді, прикрашала її квітами.

— Я збираюся до міста, — повідомив дружину. — Це стосується тих статей. Маю зустрітися з редактором і все з ним обговорити.

— Можна мені поїхати з тобою? — попросила вона. — Я маю на увазі, чи можна поїхати з тобою до міста та походити крамницями, поки ти будеш зайнятий?

Я похитав головою.

— Не зараз, моя мила. Хочу, аби ти ще якийсь час побула подалі від сторонніх очей. Та я і не надовго, скоро повернусь.

— Я приготую тобі смачну вечерю, — сказала Марді.

Я бачив, що їй не хочеться залишатися на самоті, проте дружина не збиралася нічого ускладнювати. Обійнявши її, запитав:

— Привезти тобі щось з міста?

Марді похитала головою.

— Ми мусимо заощаджувати гроші.

Я засміявся.

— На часі все не так уже й кепсько.

— Наразі... не «на часі» [49] В оригіналі ‘It ain't so bad as all that. ‘Isn't... not ain't' — фраза, що не надається до дослівного перекладу. Марді наголошує на правильному вживанні скорочених форм дієслів, адже ain't (скорочення до are not; am not; is not; have not і has not ) є такою собі універсальною заперечною формою дієслова, яка притаманна розмовному стилю, але не літературній нормі. Первісно ця заперечна форма дієслова особливо часто вживалась у південних штатах США, а вже згодом поширилася на всю країну та за її межі. Аби передати цю фразу українською перекладач вживає близькі за звучанням, але різні за значенням прислівник «наразі» (поки що) та фразеологізм «на часі» (необхідний, важливий у цей момент). .

— Як скажете, пані вчителько.

Марді стривожено поглянула на мене.

— Я до тебе не присікуюсь, хіба ні?

Я вишкірився в усмішці.

— Авжеж-таки, присікуєшся... цілісінький день і більшу частину ночі.

До міста я дістався близько дванадцятої години. Після спокою та тиші рибальського будиночка усе тут здавалося геть неправильним. Згаявши трохи часу в барі за випивкою, я під'їхав до будівлі «Глоуб».

Джонсон чекав мене надворі. Це видалося дивним, однак я нічого не сказав. Те, як хутко він заштовхав мене до таксі, навело на думку, що Джонсон тривожиться, аби ніхто не побачив його у моєму товаристві.

— Добряче ж ти мене здивував, — сказав я.

Джонсон нервово бгав пальцями свою краватку.

— Так, мені дуже шкода, що так сталося, — промовив він.

— Гаразд. Нумо, випиймо десь і поговорімо про все. Розкажи-но мені, як у тебе справи?

Він трохи знизав плечима.

— О, та потроху.

— А як дружина?

— У неї все добре.

По тих словах ми цілий квартал сиділи мовчки. Я почав нервуватися. Ми заїхали подалі від головної вулиці, вийшли з таксі коло тихого ресторану, де навряд чи було багато відвідувачів, і піднялися сходами.

Коли ми всілися за столиком та вихилили кілька трунків, я вирішив, що саме час Джонсонові перейти до справи.

— Ну, то що це таке було?

— Послухай, Мейсоне, мені достобіса шкода, але ми просто більше не можемо приймати твоїх матеріалів.

— Не можете чи не хочете?

Джонсон крутив у руці свою склянку, уникаючи зустрічатися зі мною поглядом.

— Я до цього непричетний, — поквапливо пояснив колега. — Старий дав мені настанови.

Я відкинувсь назад і перетравив цю інформацію, а позаяк не відказав нічого, Джонсон провадив далі: