Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

Я пройшов повз неї та розчахнув двері навстіж, попереджаючи:

— Якщо за дві секунди ти звідси не вийдеш, я випхаю тебе втришия.

Цієї миті зі своєї квартири вийшов тип, який жив навпроти. Він застиг на порозі, вибалушивши очі. Та на нього я не зважав. Я просто зачекав, поки Блонді вийде геть.

Вона повагалася, та зрозуміла, що зараз не час і не місце для того, аби зчиняти бучу. Тож Блонді неквапно пройшла повз мене і ступнула в коридор, просичавши:

— Гаразд, падлюко, я ще зроблю так, що матимеш чимало клопотів.

— Облиш, — відказав я їй. — Ти мені не подобаєшся, і ніколи не подобалася. Тож, якщо хочеш залишитися при доброму здоров'ї, тримайся від мене якнайдалі. Інакше буде тобі кепсько.

Я зайшов досередини та зачинив за собою двері.

Марді дивилась у вікно. Я запитував себе, чи ця прикра зустріч не змінить її ставлення до мене. Коли дівчина почула, що я заходжу до квартири, то обернулась і підбігла до мене.

— Усе гаразд? — запитала вона.

Я взяв її в обійми.

— То була Блонді. Вона вже пішла. Як бачиш, ми не відкараскаємося від цієї справи, допоки не поїдемо звідси. Мила, мені дуже шкода, що тобі довелося з нею зіткнутися, та вона вже звідси пішла. Гадаю, ми її вже ніколи не побачимо.

Марді торкнулася долонею мого обличчя й промовила:

— Ох, як би я хотіла, щоби ти ніколи не починав розслідування цієї справи. Як би я хотіла...

— Ну ж бо, мила, — сказав я, беручи дівчину за руку, — коли б не це розслідування, то ми б не зустрілися. А зараз поїдемо туди, де нам буде добре разом і де ми зможемо забути про всю цю справу... от побачиш.

І, озираючись назад, я можу сказати, що це була чи не найдурніша фраза в моєму житті.

Проблеми почалися чотири дні по тому, як ми оселилися в лісовому будиночку. Ті чотири дні були найпрекраснішими в моєму житті. Уся та місцина належала тільки нам, і ми робили все, що хотіли. Ми одягалися так, як нам, заманеться, і їли, коли того забажали. Ми вставали, лише донесхочу належавшись у ліжку, і розважалися тим, що ловили рибу на волосінь, аж поки нам не набридало. Усе це було надто добре, аби тривати довго.

Перший передвісник біди з'явився з листоношею. Мені повернули три мої статті. Я не йняв віри власним очам. Просто сидів і витріщався на ті статті та час до часу поглядав на листки відмови [48] Листки відмови (англ. Rejection slips) — письмові сповіщення, що їх редактори друкованих періодичних видань і видавництв надсилають авторам, повідомляючи про те, що їхні дописи або твори не прийняті видавництвом. Як правило, у таких сповіщеннях містяться короткі зауваги щодо того, чому саме роботу автора відхилено. З огляду на важливу роль у житті кожного вільнонайманого репортера та письменника, листки відмов посіли своє місце у творчості різноманітних авторів, ставши предметом карикатур, оповідань і навіть віршів. Зокрема, перше опубліковане оповідання Чарлза Буковскі має назву «Наслідок багатослівного листка відмови» ( англ. Aftermath of a Lengthy Rejection Slip), а Айзек Азімов написав гумористичний вірш «Листки відмови», присвячений різним стилям, до котрих удаються редактори, описуючи причини, з яких авторський твір було відхилено редакцією. , надруковані на машинці. Свого часу я отримував достатньо таких листків, аби знати, яким буде їхній зміст, навіть не читаючи тих багатослівних нісенітниць.

Марді вийшла з кухні, несучи тацю. Побачивши моє обличчя, вона застигла на місці, а тоді поставила тацю та підійшла до мене.

— Що сталося? — запитала дружина.

Я відповів, що не знаю. Сказав, що, певно, сталася якась помилка абощо.

— Але що саме сталося? — знову запитала Марді.

Я показав їй листки відмови. Вона стояла, читаючи їх, і в задумі її чоло вкрилося зморшками.

— Може, вони просто недостатньо добре написані? — врешті-решт припустила Марді.

Я сказав, що, можливо, справа була в цьому. Проте знав, що ні. Щось пішло не так, і це геть мені не подобалося. Я роками згодовував свої матеріали цим газетам, і вони радо хапали усе, що їм давав. Й отепер, не сказавши ані слова, вони дали мені відкоша.

— Послухай, мила, нам на якийсь час доведеться трохи зменшити свої витрати. Я розраховував, що ці матеріали забезпечать нас на кілька тижнів.

Марді серйозно подивилася на мене.

— Хочеш сказати, що у тебе закінчуються гроші?

Я знизав плечима.

— Ну, власне, так... Гадаю, десь так воно і є.

— І це все? Ти впевнений, що це все?

І цього вже було цілком достатньо, однак я не хотів тривожити Марді.