Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Ой, Баррі, а хто той потішний чоловічок, он там? — запитала вона.

Г'юсон вишкірився.

— То — Мо Еккі. Найкмітливіший новинар у всій окрузі. Ходімо, я вас із ним познайомлю.

І він повів їх від мене до Еккі, а той одразу сів на свого коника та радо завів бесіду. Я швидко усе збагнув. По-перше, Марді не хотіла, аби я показував, що ми з нею знайомі, по-друге, вона не хотіла, аби той здоровань дізнався моє ім'я. Я додав один факт до другого — і все зметикував. Скидалося на глухий кут. Я прагнув підійти до цієї дівчини та приязно з нею поговорити, однак вона, вочевидь, не хотіла, щоб у Кертіса виникли бодай найменші підозри, тому мені залишалося просто стояти на місці, дивитися на Марді та ковтати слинку.

До мене підійшла Дон.

— Потанцюй зі мною, гарячий чоловіче, — сказала вона. — Стисни мене у своїх обіймах. Мої інстинкти змушують мене потерпати від жаги.

Я би радше залюбки скрутив їй шию, проте подумав, що краще змішатися з натовпом. Марді та Кертіс саме балакали у дальному кутку кімнати з Г'юсоном. Кертіс стояв до мене спиною, та Марді не зводила з мене очей, поки я тинявся кімнатою.

— Ти міг би приділити мені трохи уваги. Та брюнетка за тобою не упадатиме.

Я відвів очі від Марді, обернувся до Дон і вишкірився в усмішці.

— Нехай тебе це не турбує, — мовив я. — У будь-якому разі, якщо вона мене таки вподобає, ти можеш узяти собі отого кучерявого хлопця.

Дон похитала головою.

— Я його не хочу.

Я проманеврував із нею крізь юрбу гостей до дального кінця кімнати.

— А що ти про нього знаєш? — запитав дівчину, злегка вихиляючись під звуки свінґу [42] Свінґ — загальна назва для групи танців, що розвивалися водоночас із джазовим стилем свінґ в музиці в 20-х, 30-х та 40-х роках XX століття. .

— Що я знаю про Лі Кертіса? — Її брови злетіли вгору. — О, чимало.

Я знову провів її у танці кімнатою, а тоді платівка дограла до кінця й зупинилась.

— Може, ходімо на кухню та вип'ємо трохи?

— Ось що мені у тобі подобається. Ти читаєш мої думки.

І ми з нею вислизнули з вітальні. На кухні панувала цілковита темрява, та я знав, де у Г'юсона був ліхтарик, і швидко його знайшов. Дон потримала його, присвічуючи, поки я змішував для нас коктейль «бакарді» [43] «Бакарді» — алкогольний коктейль-аперитив, що походить з Куби. Основними складовими цього коктейлю є світлий ром — зазвичай «бакарді» (звідки й назва), гренадин і лимонний сік. . Тоді вона сіла на стіл, а ліхтарик лежав між нами.

— Мене цікавить цей Кертіс, — сказав я. — Може, розповіси мені, що ти про нього знаєш? Що він за один?

Дон задумливо цмулила свій «бакарді».

— Та там нема чого особливо розповідати. Він має трохи грошви, полюбляє гуляти на всю губу, все йому легко дається, бо ж меткий та спритний, а вже партнерок у ліжку змінює щотижня.

«Якого ж біса Марді знається з оцим типом?» — запитував я себе. У переважній більшості випадків ви легко можете визначити, чи дівчина — хвойда, а чи ні. І я був готовий заприсягтися, що Марді — порядна дівчина.

— І чим він заробляє собі на життя? — запитав я.

— О, він обіймає якусь велику посаду у «Тканинах Маккензі». Корпоративний секретар абощо. Ти не заперечуватимеш, якщо ми більше про нього не говоритимемо? Мені вже стає нудно.

— Аякже, гаразд, — погодивсь я.

Я напружував мозок, змушуючи його посилено працювати. Отже, цей тип пов'язаний з тим самим бізнесом. Це пояснювало, чому Марді воліла зберегти моє ім'я у таємниці. Я сказав собі, що Марді щось відомо, і збирався з'ясувати, що саме, тільки-но випаде нагода залишитися з нею наодинці.

Оскільки Дон очікувала цього від мене, я трохи з нею помилувався, а тоді залишив дівчину сидіти на столі посеред мороку і терпляче дожидати мого повернення. Тим часом вже собі вирішив, що цього вечора більше не залишатимуся з тією кралею сам на сам.

Я визирнув у вітальню. Вечірка ще й досі тривала. Марді танцювала з Г'юсоном. Я вже збирався увійти до кімнати, коли це раптом у передпокої задзеленчав телефон. Г'юсон поглянув на мене й гукнув:

— Послухай-но, хто там, гаразд, Ніку?

— Аякже, — запевнив колегу та підійшов до телефону. — Алло? Це квартира Баррі Г'юсона, — мовив у слухавку.

— Чиє там містер Кертіс? Містер Лі Кертіс? — запитав жіночий голос.

— Зачекайте хвильку, — сказав я та відклав слухавку вбік. Тоді пішов до вітальні. Кертіс обмінювався люб'язностями з однією іспанкою — знайомою Еккі. Я підійшов до нього, промовивши: — Вас просять до телефону.