— Присягаюся, цей хлопець знає, про що пише, — сказала вона. — Я ладна закластися, що він і сам мешкав у тих таборах [41] У книжці «Грона гніву» розповідається про фермерську родину, яка в роки Великої депресії у США (1929-1933) була вимушена полишити своє житло, податися з рідної Оклагоми до Каліфорнії та жити у таборі для переселенців.
. Це найдивовижніша з усіх книжок, які я колись читала.
Якийсь худорлявий цибатий хлопчина, котрого я раніше не знав і чийого імені не розібрав, коли нас знайомили, зачувши цей відгук, нашорошив вуха і підійшов до нас. Виявилося, що він теж читав ту книжку, тож я вирішив, що ці двоє — споріднені душі, тихенько підвівся та й залишив їх самих.
Достеменна ознака того, що вечірка йде добре, — це коли люди починають ходити на кухню. Тож я вирішив це перевірити і зазирнути туди, аби пересвідчитися, чи там уже хтось є. Я неквапно увійшов до кухні й заскочив там одну парочку. Вони обвивали одне одного руками, а їхні обличчя міцно злилися в поцілунку.
Це переконало мене в тому, що з цією вечіркою усе гаразд.
— Якщо вона тебе вкусить, я її не засуджуватиму, — сказав я.
Хлопчина вивільнився з обіймів.
— Ладен закластися, що твоя мамця вважає тебе неабияким дотепником, — холодно мовив він.
Ну, хоч би чим дитина бавилась, аби не плакала. Я повернувся до вітальні. Дон і цибатий парубійко вичерпали тему Стейнбека і зараз сиділи, бавлячись у «долоньки».
Хтось завів грамофон, і всі гості стали у пари до танцю. У кімнаті було замало місця, щоби надто розгулятися, проте гостям було цілком достатньо того простору, де вони мали змогу обійняти дівчину та прочовгати ногами ярд або два.
Мені ж було цілком досить просто сидіти у фотелі та спостерігати за ними. Невдовзі підійшов Г'юсон і всівся на бильці мого крісла.
— Старий дуже втішений тим, як ти влаштував для нас зустріч з полковником, — сказав колега. — Та й взагалі він уважає, що ти зробив нам величезну послугу.
Г'юсон належав до людей того штибу, які ніяк не можуть зупинитися, коли згадують минуле. Колега завзято розводився про ту пригоду і про те, як люб'язно поводив себе полковник, і не було тій розповіді кінця і краю. Він так марудив мені голову, що я вже думав, що здурію, поки усе це дослухаю.
Аж ось посеред Г'юсонового монологу двері квартири відчинилися й увійшла Марді.
Я побачив її одразу ж і не йняв віри своїм очам. Обіч неї стояв високий тип з копицею хвилястого волосся, смаглявим обличчям того ґатунку, що так подобається жінкам, і, звісно, надзвичайно ясними блакитними очима. Нівроку гарний парубок.
Я витріщався на Марді крізь запону тютюнового диму і думав, що мені ввижається.
— Хто ця панянка? — обережно запитав я Г'юсона.
Він підвівся з бильця фотеля.
— Ще не знаю, але збираюся з'ясувати... але ж вона й персик, скажи?
Він підійшов до новоприбулих і потиснув руку високому хлопцеві. Тоді перемовився кількома словами з Марді. Зненацька я усвідомив, що вже встиг добряче напитися, і зараз вельми про це пошкодував. Я почувався трохи ображеним через того високого парубка. Усе це становище мало не надто гарний вигляд.
Г'юсон зупинив танці та провів Марді й того типа кімнатою, знайомлячи їх з усіма присутніми. Я підвівся з фотеля та поправив краватку. Врешті-решт ці двоє підійшли до мене. Спершу Марді не помітила мене серед загального сум'яття у цій прокуреній кімнаті. Та зараз вона стояла просто переді мною. Ми поглянули одне на одного, і її обличчя пополотніло.
— Ви просто мусите познайомитися з Ніком... вам цей хлопець сподобається, — сказав Г'юсон. — Він зробив для жіночих товариств більше, ніж багато хто з чоловіків. Біда тільки в тому, що він став до тих жінок аж надто товариський, тож усе скінчилося тим, що вони вигнали його геть.
Та я не слухав його теревенів. Марді без слів намагалася щось мені сказати. Її очі були широко розплющені та налякані; а тоді, бачачи, що я не можу здобутися на слово, вона заговорила до мене:
— Чому ж я не зустрічала вас раніше?
Отоді я все збагнув. З якоїсь причини дівчина не хотіла виказувати, що ми знаємо одне одного.
— Що ж, зараз ви маєте таку нагоду, і я сподіваюся, що не розчарую вас, — відповідь була ні к бісу, та вся ця дивна ситуація заскочила мене зненацька.
Г'юсон узявся відрекомендовувати мені того високого хлопця.
— Ніку, я хочу познайомити тебе з Лі Кертісом, — сказав він. Відтак обернувся до того хлопця і продовжив: — Кертісе, це — ...
Його урвала Марді. Маю сказати, вона перепинила його промову доволі природно.
Читать дальше