Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Обережніше, бо я можу добряче всипати тобі перцю, — похмуро мовив я.

— Ой, та знаю, знаю. Не треба лишень зараз починати суперечку.

Я підійшов і взяв її за руки. Міцно їх стиснув. Жінка підвела на мене погляд, її обличчя стало жорстким.

— Не починай, — промовила вона. — Якщо тобі кортить мене скривдити, не забувай, що я можу відважити здачі.

— А чи не спадало тобі на думку, що просто зараз Кац ошивається містом і тільки й чекає нагоди вгатити у тебе кулю? — запитав я. — Думаєш, ти достатньо розумна для того, щоби зіграти у цю гру самотужки, і тобі це все просто так минеться? Може, й так, а може, й ні. Хай там як, а коли одного чудового дня я прочитаю у газеті, що одну гарненьку мертву білявку виловили з річки, то лише засміюся. Та я готовий узяти на себе розслідування цієї справи, якщо ти розповіси мені те, що тобі відомо. Коли чекатимеш надто довго, то хтозна, може, вже й не матимеш можливості нікому нічого розповісти. Тож це твоя остання нагода зняти тягар з душі.

Блонді лише глузливо посміхнулася.

— Яке ж ти базікало, — сказала вона. — Я й сама зможу дати собі раду, хлопчику, тож нехай тебе це не турбує. Я вже робила це раніше, робитиму й надалі. А тобі я нічого не скажу. Якщо тобі аж так кортить — спробуй з'ясувати усе, але зроби це самостійно.

Я знизав плечима та не став більше затримувати її.

— Гаразд, розумако, уперед, роби, як собі знаєш. Але потім не кажи, що я тебе не застерігав.

Вона натягла на себе сукню та прилаштувала на голову капелюха. Тоді зачинила валізу та сказала:

— Як побачиш мене наступного разу — зніми переді мною капелюха. Я буду з грошима.

Ця заувага дещо мені підказала. Отже, Блонді накинула оком на якісь легкі грошики, що могло означати лише одне — шантаж. Це пояснювало, чому вона так хотіла взятися до цієї справи самотужки. Це багато чого пояснювало.

— Будь обережна, Блонді, — сказав я. — Ця гра — небезпечна.

Її обличчя нічого не виказувало. Жінка взяла сумку та рушила до дверей, промовивши:

— Та вже якось упораюсь. Якщо ми більше не побачимось — не спийся тут.

Блонді відчинила двері та вийшла у коридор. Я спостерігав, як віддаляється її висока фігура. Вона пішла геть, злегка погойдуючи стегнами та високо піднявши голову.

Я вже збирався повернутися назад до кімнати, коли це побачив типа, що мешкав навпроти, — він саме стовбичив у відчинених дверях, витріщивши очі.

— Що, досі увижається всіляке? — люб'язно запитав його та зайшов назад до своєї квартири, тихо зачинивши двері, відгороджуючись од жвавої цікавості сусіда.

До того часу, коли ми з Еккі приїхали до Г'юсона, вечірка вже йшла повним ходом.

До невеликої кімнати напхом напхалося вісім пар людей, і повітря було важке від тютюнового диму. Тут усі пили донесхочу і всі курили.

Коли Еккі почав повільно просуватися поміж гістьми до кімнати, присутні привітали його гучними вигуками. Побачивши його, більшість людей сміялися. Еккі скинув з себе пальто і капелюха та схопив пляшку скотчу.

До мене підійшов Г'юсон, і ми потисли одне одному руки.

— Вечірка, звісно, поганенька, — вибачливо сказав він. — Та я радий, що ти завітав, Ніку.

Він провів мене кімнатою, знайомлячи зі своїми гістьми. Тут була більшість хлопців з газети «Глоуб», а ще п'ятеро принадних панянок. Усі ті дівчата були настільки гарні, що я не міг не озвучити своїх спостережень щодо їхньої зовнішності. Г'юсон пояснив мені, що вони були з «Місяця та скрипки», мюзиклу, який саме ставили у театрі «Плаза».

Він тицьнув мені до руки склянку скотчу з содовою та посадовив коло рудоволосої дівчини, а сам подався, щоби виявити гостинність до Еккі. Так, ніби Еккі не міг сам про себе подбати.

Рудуля вже добряче підпила та багацько хихотіла. Вона сказала мені, що її звати Дон Мюррей. Коли я запитав, яке її справжнє ім'я [39] Дотеп, заснований на суголосності чоловічих і жіночих імен. Жіноче ім'я Дон (англ. Dawn — «світанок») звучить ідентично до чоловічого імені Дон (англ. Don), яке є скороченою формою імен Дональд і Донован. , дівчина лише сильніше захихотіла, одначе так і не сказала.

Усі ці вечірки завжди однаковісінькі. Кожне напивається, як чіп, а тоді верзе всілякі дурниці та сміється, коли немає приводу сміятися. Гадаю, вечірки — то просто привід для того, аби налигатися.

Дон завела розмову про книжки. Це мене здивувало, адже я й на гадці не мав, що вона взагалі щось читає. Дівчина щойно дочитала Стейнбекові «Грона гніву» [40] «Грона гніву» ( англ. The Grapes of Wrath) — роман американського письменника Джона Стейнбека (1902—1968). Роман здобув національну літературну та Пулітцерівську премії. Він фігурував у переліку творів, за які Джон Стейнбек отримав 1962 року Нобелівську премію. Книжка «Грона гніву» вийшла друком 1939 року, тож на момент першої публікації «Ось ваш вінець, леді» (1940) була однією з книжкових новинок і саме набувала широкої слави. .