Джеймс Чейз - Хочеш жити?

Бейґлер вагався. Чи могло трапитись, що Ріддл посварився з цією жінкою і вбив її? Чи не міг він намалювати те слово у неї на спині, щоб відвести від себе підозри? Але трагічний вираз обличчя Ріддла став відповіддю на усі його запитання.

— Їдьте додому, містере Ріддл, — підвівся Бейґлер. — З вами захоче зустрітись начальник поліції. Я надішлю кількох людей до вашого дому, щоб тримати пресу подалі від вас.

— Дякую, — Ріддл звівся на ноги. Він озирнувся, щоб поглянути на Бейґлера. — Це божевілля, правда ж? — Він повагався якусь мить, а потім простягнув руку. Трохи здивований Бейґлер потиснув її. — Дякую за розуміння.

— Усе владнається, — запевнив Бейґлер.

— Авжеж.

Ріддл розвернувся, сів у машину й поїхав геть.

Бейґлер насупився. Потім, похитавши головою, сів у машину й вирушив назад до бунґало.

Сам-один у маленькій задушливій кімнатці Пок Тоголо слухав репортера, що сипав словами з маленького екрану. Чака й Меґ не було. Пок наказав Чакові відвести дівчину на танці й затриматись до пізньої ночі.

Товстий, схвильований чоловік на фоні любовного гніздечка говорив, енергійно розмахуючи мікрофоном. Кілька хвилин тому тіло Ліси Мендози, накрите простирадлом, винесли з бунґало на ношах і повантажили у карету «швидкої».

— Тож Каратель завдав чергового удару, — драматично заявив репортер. — Спершу вчора застрелили одного з найвідоміших мешканців нашого міста — Діна Кея Маккуїна. Сьогодні ж задушили Лісу Мендозу, знану серед поціновувачів музики як чудову скрипальку, а її тіло осквернили підписом убивці. Цієї ночі у Парадайз-Сіті кожен ставить одне й те саме запитання. І питання не в тому, чи завдасть цей божевільний ще одного удару, а в тому, коли він його завдасть і хто стане його наступною жертвою. Біля мене зараз начальник поліції Террелл...

Пок усміхнувся. Атмосфера ідеально загострилась, думав він. Слухаючи заклики Террелла не піддаватись паніці, він чудово розумів, що на зіпсутих багачів вони не подіють. Тепер достатньо ще одного вбивства, щоб розпочалась справжня всеохопна паніка, така необхідна для його плану — прибрати Парадайз-Сіті до рук.

Цього разу слід активніше залучити Чака, розмірковував Пок. На сьогодні внесок Чака у спільну справу був лише в допомозі викрасти гвинтівку і випустити повітря з шини на авто Ріддла. Це було потрібно, щоб Пок встиг дістатися бунґало і застати жінку наодинці. Але наступне вбивство буде іншим. Настав час Чакові відпрацювати обіцяні йому гроші. Час йому влізти в цю справу так, щоб потім він уже не міг зрадити.

Увагу Пока знову привернув блимаючий екран.

Поруч із репортером з’явився якийсь чоловік, і тепер вони перешіптувались. Пок почув, як репортер прошепотів: «Заради всього святого! Ти певен?»

Другий чоловік кивнув і зник за межами кадру. Репортер хустинкою витер піт з обличчя і повернувся на камеру.

— Друзі... Щойно повідомили, що містер Малкольм Ріддл мертвий. Для мене це такий же шок, як і для вас. Дорогою додому, після допиту поліцейськими, містер Ріддл, очевидно, втратив контроль над керуванням. Його машина злетіла з обриву в море у Вест-Пойнті. Містер Ріддл...

Пок встав і потягнуся. Все складалось навіть краще, ніж він сподівався. Він поглянув на годинник. Було трохи за північ. Індіанець вимкнув телевізор, зняв свою сорочку з квітковим орнаментом, скинув сині штани і пішов у душ. За кілька хвилин він надягнув вилинялу червону піжаму й ліг у ліжко. Вимкнув світло.

Подумки він знову повернувся у ту мить, коли вдерся в бунґало. Замок на задніх дверях не чинив опору. Пок чекав у темряві. Жінка приїхала о 21:25, він знав про це — почув колись, як біля барної стійки Люк Вільямс пошепки розповідав це іншому членові «Клубу», доки Пок подавав їм напої. Він стояв за портьєрами у великій спальні. Спостерігав, як вона роздягається. Вона зняла панчохи і безтурботно відкинула їх. Вони впали менш як за пів метра від місця, де заховався індіанець. Він хотів зробити це голими руками, але вона сама підкинула йому зброю, тож він скористався нею.

Спогади перервав шум машини, яка заїжджала в гараж. Пок вислизнув із ліжка та почав удивлятися на двір крізь завіси.

Чак і Меґ прямували до своєї кімнатки. Він почув, як грюкнули за ними двері, прислухався до бурмотіння їхніх голосів. Потім знову розтягнувся на ліжку.

Завтра... Останнє вбивство... А тоді — час збирати врожай.

Ще деякий час він не спав, зайнятий своїми думками. Все йшло саме так, як він спланував. За тиждень він почне отримувати гроші.