Джеймс Чейз - Хочеш жити?

— Ще ні. Я всю ніч проводитиму кляті допити. Безглузда рутина. Місто налякане. Ми маємо робити вигляд, що працюємо, але це лише марна трата часу, тільки не кажи про це нікому.

— Я маю зачіпку, Лепські, — відчуваючи, що її чоловік потрапив у глухий кут, Керрол була готова підштовхнути його до наступного підвищення. — Щойно побачивши вранці по телевізору Гамільтона, я пішла провідати Мегітабель Бессінджер. Я впевнена, якщо комусь і під силу розгадати цю справу, то тільки їй.

Від напруги Лепські навіть розстібнув ґудзик на комірі.

— Тій старій шарлатанці? Ти збожеволіла! Слухай, люба, принеси мені чисту сорочку. Мене не буде всю ніч. Не зробиш мені кілька сандвічів? Що у нас в холодильнику? Ще лишилась яловичина?

— Послухай мене, Лепські, — рішуче провадила своє Керрол. — Мегітабель, може, й стара, але вона не шарлатанка. Вона має силу. Я сказала їй, як це важливо для тебе і...

— Стривай-но! — Лепські напружився, обличчям його промайнула підозра. — Ти віддала їй моє віскі? — Підскочивши на ноги, чоловік кинувся до бару. Пляшка шотландського віскі «Катті Сарк» зникла. Він розвернувся й сердито поглянув на дружину. — Ти віддала цій пропитій старій карзі моє віскі!

— Мегітабель не пропита стара карга! Звичайно, вона може іноді хильнути, і так, я віддала їй твоє віскі, але, знаєш, Лепські, думаю, ти забагато п’єш.

Лепські послабив краватку.

— Скільки я п’ю — не твоя справа! Ти думаєш...

— Заспокойся! Я хочу, щоб ти вислухав! — Керрол підвищила голос.

— Ну звісно ж, звісно ж, — Лепські куйовдив пальцями волосся. — Можеш навіть не розповідати. — Він зняв краватку і почав м’яти її у руках. — Ти пішла до неї, і за пляшку мого найкращого віскі вона витягла свою кляту магічну кулю і сказала тобі, хто вколошкав Маккуїна... Правда?

Керрол знизала плечима.

— Саме це вона й зробила. Це може стати твоїм швидким проривом. Мегітабель побачила в кришталевій кулі вбивцю.

Лепські видав звук, схожий на гудіння пневматичної дрелі, жбурнув краватку на підлогу й почав тупцяти по ній.

— Не влаштовуй сцен, — холодно сказала Керрол. — Часом мені здається, що ти просто розпещене дитя.

Лепські заплющив очі й врешті зміг опанувати себе.

— Гаразд... Можливо, ти таки маєш рацію. Нехай... тепер давай забудемо про Мегітабель. Ти ж приготуєш мені кілька сандвічів? Краще з яловичиною, якщо ще лишилась.

— Ти забагато думаєш про їжу, — відрізала Керрол. — Можеш, будь ласка, послухати уважно? Мегітабель бачила цього чоловіка! Він індіанець. Одягнений у сорочку з квітковим орнаментом, а з ним ще двоє — хлопець і дівчина, але їх вона не змогла чітко розгледіти.

— Та невже? — глузливо запитав Лепські. — Чомусь мене це не дивує. Щойно та стара п’яничка дістається до пляшки, вона вже нічого не бачить чітко, — він підвівся. — Я піду поголюсь і зміню сорочку. Приготуєш сандвічі до того часу?

Керрол сплеснула руками. Бували моменти — і зараз був саме один із таких, — коли вона влаштовувала драми, не гірше за Лепські.

— Ідіоте! Хіба ти не бачиш, що це зачіпка? Головна зачіпка! — гнівалась вона. — Чому ти такий вузьколобий? Я знаю, що Мегітабель стара, але вона має силу, вона — медіум.

— І це мене ти називаєш ідіотом? — запитав Лепські, стримуючи себе.

— Ти чув, що я сказала? — Керрол шаленіла, очі її кресали блискавки.

— Я чув, що ти назвала мене ідіотом, — відповів Лепські. — Я пішов переодягатись. Якщо лишилась яловичина, не відмовлюсь від сандвічів, — з цими словами він поплентався до спальні.

Коли поголений, бадьорий після душу Лепські вийшов зі спальні в чистій сорочці, Керрол вже чекала з пакунком сандвічів.

— З яловичиною? — перепитав він.

— О господи! Так!

— З гірчицею?

— Так.

Лепські посміхнувся.

— Скоро побачимося, люба. Просто забудь про ту п’яничку, — він чмокнув Керрол у щічку й побіг до машини.

На нього чекала виснажлива нічка: обійти вулиці, ставлячи запитання, навідати нічні клуби, до яких ходив Маккуїн, щоб разом з іншими детективами зрозуміти причину події, яка так налякала жителів Парадайз-Сіті. Страх накрив місто, ніби ядерний вибух.

Опівночі детектив другої категорії Макс Джейкобі зробив коротку перерву. Він увесь час чергував біля телефону й паралельно сортував звіти у справі Маккуїна, відділяючи кукіль від пшениці, щоб уранці Террелл знав, на що передусім звернути увагу. Та нові звіти все продовжували з’являтись.

Компанію Джейкобі складали двоє молодих офіцерів поліції — хлопці тямущі, але недосвідчені. Це були рудоволосий Дасті Лукас та присадкуватий Рокі Гамблін. Вони позіхали над купою звітів.