Джеймс Чейз - Хочеш жити?

Мер Парадайз-Сіті Лоусон Гедлі був людиною розсудливою. Він одразу ж зв’язався з Терреллом.

— Можливо, вбивця псих, — повідомив йому Террелл, — а можливо, лише вдає. Доки не зберу більше інформації, не можу надати повну картину. Я закінчу зі звітами близько 15:00. Якщо хочеш, приєднуйся, Лоусоне, буду радий бачити.

— Я буду, Френку. Погано, що цей клятий Гамільтон здійняв паніку до того, як ми дізнались якісь подробиці. Я зайду.

О 15:00 Террелл, Гедлі та Бейґлер сиділи за столом у кабінеті начальника поліції.

— Гвинтівку, якою було скоєне вбивство, викрали з магазину Данваза минулої ночі, — розповів Террелл. — Це підтвердив звіт балістів. Убивця здійснив постріл з багатоповерхівки «Коннот», з тераси пентхауса. Як вам відомо, пентхаус цей належить Томові Девісу, і, як вам відомо, він зараз у відпустці десь у Європі. Його немає вже три місяці, й схоже, вбивця про це знав. Ліфт підіймається з підземної парковки прямісінько у квартиру. З правильним інструментом не важко підняти кабіну ліфта в квартиру. Це було просто. Вбивця заїхав у гараж, піднявся до пентхауса, вийшов на терасу й чекав, доки з’явиться Маккуїн. Швейцар у «Конноті» приходить на роботу десь о 06:00. Я сказав би, що вбивця приїхав уночі й чекав. О 09:30 у швейцара сніданок, тож між 09:30 та 10:15 за будинком ніхто не стежить. Саме тоді вбивця забрався з квартири.

Гедлі пригладив рукою рідке волосся.

— Звучить так, наче цей чоловік ретельно все спланував і спланував дуже давно.

— Можливо, або ж він просто дуже добре знав щоденний розклад Маккуїна і робочі години швейцарів. Я схиляюсь до думки, що йому було відомо, коли слід вистрелити і коли слід піти, та, звичайно ж, він знав, що Девіс поїхав.

— То він місцевий?

— Схоже на те.

Гедлі занепокоєно посовався.

— Що ще маєте?

— Є ще ця записка... дивна річ. Це попередження. Її прислали минулої ночі. Цього я не розумію. Він попереджав Маккуїна, що збирається його вбити. Але навіщо?

— Йому потрібен розголос, — припустив Бейґлер. — І він точно отримав те, що хотів.

— Що ж, маєш рацію, він його отримав сповна. Хлопці з лабораторії перевірили записку. Жодних відбитків, написана кульковою ручкою, папір можна знайти у будь-якому дешевому магазині. В нас не лишилося нічого, окрім самого послання, — Террелл дістав записку і передав її Гедлі. — Як бачите, написано нерівними друкованими літерами. Важлива річ — час, вказаний у записці, — 09:03. Вбивця мав внутрішню інформацію про звички вбитого. Він, певно, знав, що Маккуїн помішаний на пунктуальності. Йому було відомо, що Маккуїн завжди виходить з дому о 09:03. Наскільки мені вдалося з’ясувати, єдині люди, які знали його точний розклад, — це Маккуїнова секретарка, його шофер та слуга. Вони не причетні. Я в цьому впевнений. Можливо, Маккуїн вихвалявся серед друзів своєю пунктуальністю. Треба це перевірити. Маємо всі підстави вважати, що вбивця живе у місті, або ж колись жив і багато знає про звички його мешканців: він знав, що Девіс поїхав, знав, о котрій у швейцара сніданок, і знав, що Маккуїн завжди виходить з будинку рівно о 09:03. Це підказка, але незначна. Не розповідатиму вам про Маккуїна. Його не надто любили, він мав багато ворогів у бізнесі. Але мене радше грець хопить, ніж я повірю, що котрась із бізнес-корпорацій влаштувала полювання на Маккуїна, хоча я можу й помилятись. Ця записка може бути лише прикриттям, але маю чуття, що це не так. Інтуїція підказує, що ми маємо справу з божевільним, який затаїв на когось образу, він живе десь тут, і ми про нього ще почуємо.

Гедлі уважно все це вислухав, а потім запитав:

— То який наступний крок?

Террелл нахилився, склавши руки на столі.

— Суто між нами — якби ж я знав. Немає такого кроку, який нам треба було б невідкладно зробити. Звичайно, ми звітуємо, працюємо над ситуацією, проводимо розслідування і таке інше, але ми майже нічого не можемо зробити. Ми показуватимемо на широкий загал фото гвинтівки, копатимемось у житті Маккуїна, опитаємо його друзів, але не думаю, що значно просунемось. Убивства без очевидного мотиву, як це, — глухий кут. Ми маємо чекати і сподіватись, що це вбивство стане єдиним.

Гедлі напружився.

— Уважаєш, цей чоловік може вбити знову?

— А сам як думаєш? Сподіваюсь, що ні. Ми розглянемо усі можливі варіанти. Ми перевіримо усіх, хто колись сварився з Маккуїном, а таких чимало. Ми дізнаємось, кого він міг аж так сильно образити... можливо, когось зі співробітників. Якщо маєш якісь здогадки, Лоусоне, саме час поділитися ними.