Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

— Нельсон Раян, — відрекомендувався я. — Назвали мене так на честь англійського адмірала. Мій батько увесь свій вільний час читав історію англійського флоту. Він захоплювався Нельсоном.

Вона перекинулася на спину, і тепер її повні груди дивились у небо.

— Мене звати Стелла Енрайт. Я живу недалеко. Приємно побачити нове обличчя. Ви затримаєтеся тут надовго?

Я здивувався, що людині може так щастити. Переді мною — сестра американця, який винаймає віллу Лін Фена. А тоді пригадав блискотливі цятки скелець бінокля, через який хтось спостерігав за мною. Можливо, це й не було везінням. Можливо, ця зустріч була чимось майстернішим, аніж удача.

— Якби ж я міг... на тиждень, можливо, — я вийняв із водонепроникної кишені пачку сигарет і запальничку. — Вам пощастило, що ви можете тут жити. Це гарне місце.

Я запропонував їй сигарету, і ми закурили.

— Воно непогане... зараз найкращий сезон, але літо кепське, — вона видула тонку хмарку диму в нерухоме повітря. — Мій брат пише книгу про Гонконг. А я веду господарство, — жінка підняла голову, щоб поглянути на мене. — Ви зупинились у готелі?

— Так. У вас є будинок?

— Ми винайняли віллу. Вона належить китайському азартному гравцеві.

— Лін Фену?

У її очах я помітив здивування.

— Саме так. А як ви дізналися?

— Чув, — я завагався, а тоді вирішив проштовхнутися вперед настільки, наскільки вдасться. — Правда, вважав, що це місце винаймає Герман Джефферсон.

Стелла звела золоті брови, що, як мені здалося, було непідробленим здивуванням.

— Герман Джефферсон? Ви його знаєте?

— Він — із мого рідного міста. А ви?

— Але він мертвий... загинув в автокатастрофі.

— Я чув це. Ви його знали?

— Гаррі — то мій брат — був із ним знайомий. Я бачила його раз чи двічі. Тож ви його знаєте? Гаррі це буде цікаво. То було жахливо, те, як він помер... жахливо для його дружини-китаянки.

— Ви і її знали?

— Я б так не сказала. Бачила її... чудова маленька красуня, — вона струсила попіл із сигарети. — Деякі китайські жінки насправді привабливі. І вона була такою. Я можу зрозуміти, чому Герман закохався в неї. Вона дуже інтригувала, — Стелла сказала це тоном, яким більшість жінок говорить про дівчину, котра подобається чоловікам: із такою гірко-солодкою ноткою, якої я не упустив. — Вона забрала його тіло назад в Америку. Гадаю, що китаянка там і залишиться. Зрештою, Германів батько мільйонер. Припускаю, що він подбає про неї.

Я не піддавався спокусі розповісти їй, що Джоан мертва.

— Дехто сказав мені, що у Германа з'явилися гроші, він залишив дружину й орендував вашу віллу.

Стелла припіднялась і насупила брови.

— Що за дивна історія! Хто вам це сказав?

— Так, дехто, — мовив я недбало. — То це неправда?

— Ні... Звісно ж ні! — вона раптом розслабилась і всміхнулася до мене. — Це надто безглуздо. Герман був... — вона зупинилась, а тоді знизала голими плечима. — Що ж, відверто кажучи, Герман був поганою людиною. Мені він не дуже подобався, та Герман розважав мого брата. Він просто не робив нічого хорошого. Він став ніби місцевим. У нього ніколи не було грошей. Подейкували, що він жив за рахунок своєї китайської дружини. Герман ніколи не зміг би дозволити собі орендувати віллу Лін Фена. Навіть думка про це безглузда. Хто вам міг таке сказати?

Звук моторного човна змусив нас обох поглянути на море. До нас наближався швидкохідний катер, що розтинав морські хвилі, підкидаючи білі бризки.

— А от і Гаррі, — сказала Стелла й, підвівшись і зберігаючи рівновагу на плоту, що почав хитатися, помахала рукою.

Човен сповільнив хід, а тоді двигун заглух. Судно повільно придрейфувало до плоту. Високий засмаглий чоловік, одягнений у блакитно-білу сорочку, мокру від поту, та білі шорти, дружньо всміхався Стеллі. Його вродливе обличчя було трохи затовстим від хорошого життя, а сітка дрібних судинок, добре замаскованих чудовою засмагою, підказали мені, що він любить напої вищого сорту.

— Я вирішив забрати тебе. Уже час обідати, — він запитально поглянув на мене. — Хто твій приятель?

— Це Нельсон Раян. Він був знайомий із Германом Джефферсоном, — сказала Стелла й поглянула на мене. — Це мій брат Гаррі.

Ми кивнули один одному.

— Ви знали Германа? — запитав Гаррі. — Плануєте залишитись тут на деякий час?

— Не більше, ніж на тиждень, на жаль, — відповів я.

— Ну, якщо у вас немає ніяких кращих планів на сьогоднішній вечір, то, може, прийдете до нас і повечеряєте разом із нами? Я заберу вас човном. Це єдиний спосіб потрапити до нас. То як, погоджуєтесь?