Марио Пьюзо - Сицилієць

Пішотта та Ґільяно спостерігали, як Адоніс спускається стежкою до Монтелепре.

— Він такий коротун, — сказав Пішотта. — Значно краще вписався б до нас, коли ми гралися в розбійників у дитинстві.

Ґільяно повернувся до нього й м’яко сказав:

— І твої жарти тоді були б доречніші. Будь серйозний, коли йдеться про серйозні речі.

Але тієї ночі, перш ніж піти спати, вони обійнялися.

— Ти мені брат, — сказав Ґільяно. — Пам’ятай про це.

Тоді вони загорнулися у свої ковдри й міцно проспали останню ніч своєї безвісності.

Турі Ґільяно та Аспану Пішотта встали вдосвіта, ще затемна, бо, хоч це й було малоймовірно, карабінери могли рушити за ними в темряві, щоб заскочити їх із вранішнім сонцем. Минулого вечора вони бачили броньоване авто з Палермо, що приїхало до бараків Беллампо разом із двома джипами підкріплення. Протягом ночі Ґільяно робив розвідувальні вилазки вниз схилом гори, дослухаючись до звуків, які могла б видавати людина, наближаючись до скелі. Пішотта висміяв цю пересторогу.

— У дитинстві ми були тими ще відчайдухами, — сказав він Турі, — але ти думаєш, що ці ліниві карабінери ризикуватимуть життям у темряві чи пропустять нагоду добряче поспати вночі в м’якому ліжку?

— Мусимо виховати в собі хороші звички, — відповів йому Ґільяно. Він знав, що колись вони матимуть кращих ворогів.

Турі з Аспану виклали всю свою зброю на ковдру й ретельно оглянули її. З’їли трохи пирога, що спекла Ла Венера, запили вином, флягу якого їм лишив Гектор Адоніс. Хліб — теплий, пряний — гаряче влігся в їхніх шлунках, дав їм енергію, щоб спорудити на краю скелі завісу з пагонів та брил. З-за неї вони в біноклі спостерігали за містом та гірськими стежинами. Поки Пішотта був на варті, Ґільяно зарядив зброю й розклав набої по кишенях свого кожуха. Він усе робив повільно, обережно. Навіть зарив усі запаси в землю й прикрив великим камінням. Він нікому б не довірив ці дрібниці, тож броньоване авто, що виїздило з бараків Беллампо, помітив Пішотта.

— Твоя правда, — мовив він. — Авто їде рівниною Кастелламаре геть від нас.

Вони всміхнулися один одному. Ґільяно відчув тиху радість. Зрештою, боротися з поліцією буде не так уже й важко — дитяча гра, дитячі хитрощі. Бронемашина зникне за поворотом дороги, тоді зробить коло й в’їде в гори із заднього боку їхньої скелі. Певно, влада знає про тунель, чекає, що вони втікатимуть саме ним і вибіжать просто на автомобіль із його автоматичними пістолетами.

За годину карабінери відправлять вояків угору схилами Монте-д’Оро, щоб вибити їх звідти лобовою атакою. Добре, що поліція вважає їх юними дикунами, простими розбійниками. Багряно-золотий прапор Сицилії, який вони повісили на скелі, стверджував їхню легковажну нахабність — принаймні так думає поліція.

За годину вантажівка з поліцаями та джип із маресьяло Роккофіно виїхав із воріт бараків Беллампо. Два автомобілі неспішно дісталися підніжжя Монте-д’Оро й зупинилися. Дванадцятеро карабінерів, озброєних гвинтівками, висадилися на крихітні стежки, що вели вгору схилом. Марешалло Роккофіно зняв свого оздобленого стрічкою кептаря й махнув у напрямку багряно-золотого прапора, що майорів на скелі над ними.

Турі Ґільяно спостерігав за цим у бінокль з-за загорожі з молодняка. На якусь мить його стривожило броньоване авто з іншого боку гори. Чи не відправлять вони людей угору протилежним схилом? Але цим людям знадобиться кілька годин, щоб піднятися, вони не можуть бути близько. Він викинув їх із голови й сказав Пішотті:

— Аспану, якщо ми не такі розумні, як нам здається, сьогодні нам не вдасться повернутися до матерів та миски спагеті, як то було в дитинстві.

Пішотта засміявся.

— Ми завжди ненавиділи повертатися додому, пам’ятаєш? Але мушу визнати, тут веселіше. Уб’ємо кількох?

— Ні, — відповів Ґільяно. — Стріляй понад головами.

Йому згадалося, як Пішотта не послухався його дві ночі тому, тож додав:

— Слухайся мене, Аспану. Немає сенсу вбивати їх. Цього разу це ні до чого.

Юнаки терпляче чекали годину. Тоді Ґільяно просунув дуло дробовика поміж пагонів і вистрелив двічі. Дивовижно, як швидко розсипався цей впевнений рівний стрій — наче мурахи порснули у траву. Пішотта зробив чотири постріли. Хмарки диму з’явилися на схилі в різних місцях там, де відстрілювалися карабінери.

Ґільяно опустив дробовика, узяв знову бінокля. Він бачив, як маресьяло із сержантом узялися за радіопередавач. Певно, зв’язувалися з бронемашиною з іншого боку гори, попереджали, що розбійники йтимуть на них. Турі знову взяв дробовика, двічі вистрелив, а тоді сказав Пішотті: